— 2013-го проводила в бібліотеці захід до роковин Чорнобильської трагедії. Захотілося поставити годинник і зупинити його стрілки на часі, коли стався вибух. Вчителька початкових класів Віра Присяжна принесла свій із зозулею, якому понад 30 років. Він працював, але довелося зупинити о 01:23. Після виставки залишився у мене. Відтоді почала колекціонувати, — каже бібліотекар 47-річна Людмила ЯКИМЧУК із села Добронадіївка в Олександрійському районі на Кіровоградщині. Восьмий рік колекціонує настінні годинники.
— Перший експонат у формі будиночка, — продовжує. — Нагадує годинник моїх батьків, але трохи темнішого кольору. Тому, який стояв у нас удома, більш як 40 років. Ходив голосно. Це заважало. То і його забрала в бібліотеку.
Як односельці дізналися про захоплення Людмили Якимчук, почали приносити експонати.
— Першою прийшла завідувачка місцевої краєзнавчої кімнати, — говорить жінка. — Віддала годинник із зображенням берези і прикріпленими ланцюжками вагами. Йому — понад 100 років, найстаріший у колекції. Вже не працює.
Місцеві принесли годинник-ходики. Розповіли, що батьки подарували його їм на весілля. Вже старий, лицьовий бік зовсім стертий.
Маю в колекції п'ять "зозуль". Останню передали земляки, які переїжджали до російського Бєлгорода. Є в колекції годинник у формі корабельного штурвала. Його власник служив у морському флоті, звідти і привіз. Темно-бордового кольору. Хоч йому вже 30 років, виглядає як новий. Використовую його у виставках, присвячених письменнику Всеволодові Нестайку. Бо той мріяв бути капітаном корабля.
Маю три годинники з маятниками. Заввишки пів метра, важкі. Почепити їх на стіну було не просто. Заводяться ключами. Всі мають однакову історію — люди знайшли їх на горищах, коли купили в Добронадіївці будинки.
Людмила Якимчук закінчила Київський національний університет ім. Михайла Драгоманова. Має спеціальність вчителя української мови та літератури й бібліотекознавця. Працює в Добронадіївській бібліотеці. 4 січня очолила її. Там зберігає годинники.
— Колекція поповнюється майже щодня, — говорить Якимчук. — Люди постійно телефонують і кажуть, що принесуть годинник. Коли з'являються 10–20 нових експонатів, фотографую їх і публікую у фейсбуку. Люди впізнають свої. Дзвонять і пишуть зі словами вдячності. Переживають, щоб не викинула. Я зберігаю всі. Розумію, що це важливо для колишніх власників.
Стіна з годинниками вже перетворилася на колекційний стенд. Читачі бібліотеки постійно зупиняються біля неї, щоб усе роздивитися. Часто на екскурсію приїжджають діти. Кажу їм, що треба цінувати кожну хвилину життя, адже час невпинний.
7 
35413
Коментарі