Київська художниця Жанна Кадирова, 29 років, відома своїми скульптурами з кахлів. Працює у жанрах фотографії, відео, живопису. Нещодавно повернулася з виставки у французькому місті Ґренобль.
Зустрічає на подвір"ї столичної галереї "Лавра". Тут в одному з гаражів розмістилася її майстерня. Біля входу до неї лежить скульптура, що нагадує обгризене яблуко.
— Це "Огризок", — каже Кадирова. — Мені привезли з Шаргорода (місто у Вінницькі області. — "ГПУ") шматок цегляної стіни 100-річного цукрового заводу, який уже не працює. Стара червона цегла дуже якісна й міцна. Я її обтесала болгаркою. Де шкірка яблука, обклала зеленим кахлем. Працювала у суцільному комбінезоні, на обличчі — респіратор. Після роботи була повністю покрита коричневим цегляним пилом.
Жанна в короткій сірій сукні, через плече висить блакитна сумка з ноутбуком.
— Я за освітою скульптор. Із дитинства маю справу з глиною. Почала працювати з плиткою, бо хотілося додати у скульптуру кольору. Усі вважають, що кахлі — це далека до мистецтва битовуха, яку щодня бачиш у ванній кімнаті. А я зробила з кахлю скульптурки діамантів і цим стикнула між собою два світи — побутовщини і вишуканості.
2008-го художниця поставила у столиці лавки-графіки. Одну у формі жовто-червоної кривої на вул. Володимиро-Либідській біля палацу "Україна", іншу у формі розрізаного торта на просп. Перемоги, 29. Торік у Шаргороді в місцевому сквері відкрила "Пам"ятник пам"ятнику". Зверху обклеїла його білою плиткою. Це створює ефект, ніби пам"ятник накритий білим полотном.
— Одна й та сама скульптура у парку, на площі, у галереї сприймається по-різному.
Усі вважають, що кахлі — це битовуха, яку щодня бачиш у ванній
Бралася досліджувати ідею пам"ятників. Скульптури царів поміняли на Ленінів, а їх на Шевченків. Виникає логічне запитання, яким буде наступний пам"ятник? Хто стане новим героєм? Мій пам"ятник буде актуальний, бо він завжди новий. Його не треба знімати, можна просто поміняти табличку, — сміється.
Сідає на дерев"яний ящик, закидає ногу на ногу.
— Не усі шаргородці зрозуміли ідею скульптури. Багато хто дивувався, для чого таке робити. Колись там були потужні підприємства. Один московський бізнесмен, який народився у Шаргороді, викупив недіючий цукровий завод. П"ять років робить на ньому резиденцію українських художників. Вони там можуть створювати свої роботи. Поруч купив хату, щоб митці жили. Місцеві господині готують їм їсти. Мені говорить: "Приїжджай, ліпи тут що хочеш!" У Шаргороді два роки підряд проводяться мистецькі фестивалі. Приїздить по 60 художників із різних країн. Міський голова дуже схвально до цього ставиться. Коли приїхав Ілля Чічкан, намалював портрет мера.
Восени планує поставити 2-метрову скульптуру яблука у російському місті Перм.
— Їду туди на запрошення міської адміністрації. Яблуко на зразок "Огризка" зроблю зі старовинної цегли. Місцями обкладу плиткою. Зараз у Пермі не можуть знайти керамограніт потрібного кольору. А то я вже давно там працювала б.
4 
35413
Коментарі