четвер, 15 листопада 2012 06:15

"Закоханість чим бурхливіша, тим швидше минає"

Автор: фото: АНДРІЙ ШМАТОВ
  Актор Юрій Розстальний обіймає манекен в одному із залів для репетицій у столичному театрі імені Івана Франка. Тут він іноді ставить свої спектаклі для Театру у фойє
Актор Юрій Розстальний обіймає манекен в одному із залів для репетицій у столичному театрі імені Івана Франка. Тут він іноді ставить свої спектаклі для Театру у фойє

— Почекайте ще 15 хвилин. Затягнулася наша нарада, — до службового входу в столичний театр ім. Івана Франка вибігає актор 52-річний Юрій Розстальний. Він неголений, на товстому золотому ланцюжку — золотий хрестик. — Ходімте, проведу в буфет. Візьмете собі кави.

— Ану куди ви пішли? — гукає ззаду вахтерка. — Це хто такі?

— Та вони зі мною, — відповідає актор. Чекає, доки вахтерка прочитає нотацію. Потім біжить у фойє театру. — Богдан Ступка пішов із життя, і в театрі розгардіяш.

Доки йдемо до буфету театральними коридорами, чути суперечки в залах: "Богдан Сильвестрович міг, а ми не можемо? Усе тримав у своїх руках. Нема в театрі порядку. Новий керівник має консолідувати театр".

У буфеті молода акторка, у джинсах і бежевій сорочці навипуск, обідає зі старшим колегою в піджаку. Той їсть борщ. Забігає Юрій Розстальний.

— У нас півгодинна перерва, — каже він і підморгує.

Яким ви запам'ятали Богдана Ступку?

— В останні роки ми з ним спілкувалися досить щільно. Я міг зайти до нього на 5 хвилин, а просиджували до третьої-четвертої ночі. Говорили про все — про життя, про театр. Він ніколи не повчав і не давав вказівок. Якось розмовою підводив до суті. А ти вже приймай рішення — як вчинити, де промовчати, а де треба інколи й позицію показати. У цьому він був людиною делікатною, — актор закидає ногу на ногу, він у замшевих чорних мокасинах із округлими носками. — У мене відпустка починалася 16 липня. Я подзвонив Богдану Сильвестровичу в суботу, 14-го, що хочу заїхати його провідати. Приїхав у "Феофанію" — худенький, слабенький він був геть уже. Каже: "Юрочка, вибач, зараз треба мені передзвонити. Хлопець із Закарпаття закінчив із золотою медаллю школу. То я хотів попросити ректора медінституту, щоб його не зрізали на першому іспиті". Намагався бути батьком для всіх — не розділяв на своїх і чужих. Прикривав, де міг, захищав. Ті ж зарплатні, щоб отримували більш-менш вчасно навіть у найгірші часи.

Думаю, відчував, що доживає останні дні. Хоч іскру надії на чудо, може, й мав. Був людиною з великої букви. Похорон це показав. Шкода, що пам'ять людська занадто коротка. На поминки попереднього художнього керівника театру Сергія Данченка прийшли 12 людей.

Актор вітається кивками з колегами. Нічого не замовляє. Прошу вийти з нами надвір сфотографуватися. Юрій прямує до свого сірого авто "Опель Аскона". Заслінка люка на даху автівки злегка піднята. Починає накрапати дощ.

— Туди не затече. Усе продумано. Німці знали, що робили. Я з цією машиною навіть карпатські зливи під час зйомок переносив. Жодного разу не протекла.

Сідаємо на найдальшу від фонтана лавку в парку.

Як доля занесла вас працювати в Мінськ?

— У різні міста мене закоханості приводили. Приїхав до Києва на гастролі мінський театр ім. Горького. Я побачив актрису Галину Долю спочатку на сцені, потім мене з нею познайомили. Зрозумів, що закохався. Українка. У цьому питанні щодо своїх дружин я завжди послідовний. У неї батько був військовий. Народилася в Калінінградській області. Жила в Підмосков'ї. Як батько пішов на пенсію, перебралися в Білорусь.

Улітку познайомилися, а восени я вже переїхав у Мінськ. П'ять років там працював. На жаль, не прижився. Мінськ дуже постраждав під час Другої світової війни. Я люблю Львів за його архітектуру, тому радянська столиця Білорусі мені рідною не стала. Засмучувало, що скрізь російська мова. Як я німцям пояснюю різницю між нами й росіянами? Якщо в них январь, у нас це січень. Так само по-білоруськи жовтень — кастричнік, від того, що палять багаття. У Мінську спілкуватися білоруською міг тільки з двома художниками.

Ми переїхали з дружиною в Київ. Але не склалося. Закоханість минає. І чим вона була бурхливіша, тим швидше. Талант — продовжити стосунки вже на іншому рівні. У мене, видно, його нема. Перша моя дружина — матір моєї старшої доньки, Мар'яші, актриса Молодого театру — Ганна Розстальна. Ми зберегли нормальні стосунки. Це також, напевно, талант. І моїх колишніх дружин, і мій.

Наступне кохання знайшли в Німеччині?

— Так, і теж з українкою. Третя дружина Тетяна Шарко — перекладач. Я був на гастролях у Мюнхені з театром. Вона прийшла на нашу виставу. Познайомилися на прийомі після неї. Мені хтось каже: подивися, дівчина сидить, як на тебе дивиться. Я вловив її погляд, і пішло. Вразила щирістю. У неї батько українець, мати — німкеня. На гастролях ми були в кінці жовтня — на початку листопада, а на Новий рік я вже переїхав туди.

У той час художнім керівником театру Франка був Сергій Данченко. Відмовляв мене: "Юрко, куди ти їдеш? Що тебе там чекає? Ти навіть мови не знаєш. А тут граєш, отримаєш звання". Але я відчував, що треба щось змінити. Прожив із Тетяною 17 років. Маємо доньку Ніну і сина Юліана. Розійшлися з моєї вини, напевно. Уже шість років живу громадянським шлюбом із філологом Тетяною Андронійчук із Чернівців. Вона давно в Німеччині.

Виходить, ваші діти живуть у різних країнах?

— Старшій доньці Мар'яші 30, вона кінопродюсер. Чотири роки тому народила нам внучку. Доньці Ніні на Спаса було 16 років. Хоче займатися акторством і режисурою. Син 10-річний Юліан мріє стати футболістом — тренується у клубі. Мій батько теж хотів для мене такого майбутнього. Від акторської професії чогось утримував.

Він багато років вів радіопередачу "Слово". Любив мене посадити за стіл і читати моралі. Я вже просто хотів, щоб дав мені ременя нормального. Мама — вчителька, я один був син у родині. Хотів мати брата або сестру на крайній випадок. Тому, може, у мене троє дітей.

Достатньо заробляєте?

— Німецькі актори отримують у рази більше, ніж ми тут. Але там рабство. Якщо працюєш у трупі великого театру — зайнятий із ранку до вечора на репетиціях. Часу поїхати знятися в кіно, озвучити фільми чи рекламу не маєш. Раз під час зйомок попросили когось виручити і замінити на екрані. Бачу: актор німецький стоїть сумний-сумний. Знімали 2858 серію. Він добре заробляє. У нього є відпустка: два тижні влітку і два — взимку. Але — він раб цього серіалу.

У Німеччині зі мною було, як у Висоцького, "Я доподлинно узнал, почем она, копеечка". Мотопилою, яка важила 10 кілограмів, треба було відпрацювати з 10 годин на день. Потім почав нагло дзвонити в кастинги, агентури й пропонувати себе. Зробив нарізку зі своїх фільмів і розсилав її всім. Пощастило. Уже через два роки зіграв у німецькому кіно, з текстом до того ж.

Добре почуваєтеся там?

— Плюс-мінус. Усе гарно, але так багато німців чомусь, — сміється. — Останнім часом їжджу в Німеччину зніматися і провідувати дітей. Більше я в Україні — працюю в театрі як режисер.

Повз нас у темно-сірому костюмі проходить старий сивий чоловік. Зігнувся, широко усміхається.

— Це, — пояснює Юрій, — легенда нашого театру. 60 років робочого стажу. Данило Данилович Федоряченко — директор-розпорядник театру.

— І не забудьте сказати, що з японцями воював, маю 10 поранень, — гукає той і махає рукою.

Юрій Розстальний біжить до машини, бо хоче встигнути провідати матір. Вона пенсіонерка, живе у Києві. Наступного ранку має летіти в Берлін.

Німецьку вивчив за рік

Юрій Розстальний народився 1960 року в селі Рейментарівка Корюківського району на Чернігівщині. Виріс у Львові. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Чотири роки грав у Київському театрі юного глядача. Із 1985-го по 1990 рік працював у мінському театрі ім. Горького. Наступні чотири роки був актором у театрі Франка в Києві.

Із 1995-го живе і працює в Німеччині. За рік вивчив німецьку мову в інституті Гете. У 1997-2001 роках грав у театрі "Блау Маус" у Мюнхені, 2005-2008-го — актор театру в Дюссельдорфі.

2009 року поставив виставу за п'єсою Лесі Українки "На полі крові" на сцені театру ім. Івана Франка в Києві. Гастролював зі спектаклем у Мюнхені, Парижі, Луцьку, Москві. Одружений учетверте. Має трьох дітей.

 

5

професій змінив Юрій Розстальний у Німеччині, доки почав працювати актором. Був таксистом, вантажником на складі, мав роботу у видавництві, на лісоповалі, будував громовідводи.

 

Зараз ви читаєте новину «"Закоханість чим бурхливіша, тим швидше минає"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі