— Я веду блог, в котором подробно рассказываю о жизни в Крыму, — розповідає 25-річна Тетяна Любавіна з Севастополя. — Пишу, як живемо після окупації, що їмо і як змінилися звички. Пояснюю, одягу та їжі вистачає. Трохи змінився асортимент. Людей це цікавить. У мене з'явилися понад 5 тисяч підписників.
У січні вона планує вийти заміж за Ярослава Балуха, 27 років. Познайомилися на форумі.
— Хворих, які нападали з претензіями, було багато. Але вони зазвичай відсівалися. А Ярослав писав щодня, — каже Тетяна. — Звинувачував, що живу з окупантами. Казав, треба кинути на Крим атомну бомбу. Це нормальна реакція з України на адресу кримчан. Я звикла. Але Ярослав надсилав повідомлення щовечора. Ніби це приносило йому задоволення.
Називав мене сепаратисткою. Закликав переїжджати в Україну. Спочатку це злило. Відгавкувалася. Казала, життя на півострові прекрасне. Щоб сидів у своєму Києві й не ліз до нас. Отак ми сварилися рік.
З Ярославом переписувалася вночі. На це йшло по 6 годин на добу. Багато знайомих переїхали з Криму до Львова та столиці. А я не можу. Мати п'ять років паралізована після того, як упала з драбини.
Влітку Тетяна запросила Ярослава у Крим.
— Ненавидів усіх кацапів, які залишилися у Криму і взяли російський паспорт, — розповідає Ярослав Балабух. — Називав їх зрадниками й сепаратистами. Зачепили розповіді Тані про життя там. Дівчина сподобалася мені. Добре розмовляє українською, знає англійську. Поїхав у Крим заради цікавості. А коли побачив її, закохався.
За день писали одне одному тисячу повідомлень. Восени я зрозумів, не зможу без Тані. Рішення переїхати до неї прийняв у листопаді на її день народження. Батьки мене не підтримали. Тато кричав, що в нього немає сина. А ми в січні плануємо весілля. За рік-два знайдемо з коханою спосіб перебратися на материкову Україну. Обоє пишемо про життя в Севастополі.
1 
1
Коментарі