Олексій Максименко, 68 років, працює мотористом на водокачці в райцентрі Тальному на Черкащині. У 1960-х він навчався в Київському будівельному технікумі з нинішнім міністром оборони Юрієм Єхануровим, 59 років.
На водокачці Олексій Максименко стежить за показниками датчиків. Якщо потрібно, викликає бригаду ремонтників.
— День відробив — три вдома. Мене це влаштовує, — розповідає він. Перед виходом на пенсію Олексій Павлович очолював місцеву пересувну механізовану колону N4. Має 1000 грн пенсії й 800 зарплатні.
— З Юрою Єхануровим три роки жили в одній кімнаті гуртожитку. Він у нас комсоргом був, — згадує Максименко. — Познайомилися на другому курсі, коли я повернувся в технікум з армії. Разом підробіток шукали — на стройках, вагони розгружали. Якось на останні копійки пішли в кіно "Подвиг Геракла", а на ранок нічого було їсти. Протрималися до другої години. Першим здався Єхануров. Каже, Макс, піди до Ірини Яківни (це наш куратор) і позич у неї десятку.
Максименко сміється, згадуючи цей епізод.
— Я стидався, але пішов і позичив. За той червонець ми кормилися до стипендії. Купили макаронів, молока, обязатєльно булочки-сайки.
Каже, відтоді гроші в учительки позичали часто, але борг віддавали без запізнень.
— Потім Ірина Яківна залишила роботу. Нашим куратором став викладач В"ячеслав Муравйов. Згодом його заарештувало КДБ. Казали, під час війни він був есесівцем у Білорусії. Прийшли на перерві троє у штатському, відізвали його в сторонку. Потім посадили в машину і поїхали. Ким він був, ми узнали з газет. А толковий такий, усе знав, — дивується Максименко.
Додає, що одягалися бідно, але невдовзі почали стежити за модою.
— Майже всі купили пальто-реглан, — згадує чоловік. — Горілки хлопці навіть не пробували. На старших курсах могли собі дозволити пива "Сенатор". Воно продавалося у пляшках, як "кока-кола". Горілки й зараз не п"ю. І як на будівництві працював, не зловживав.
Каже, до футболу хлопці були байдужі.
— Ми шахмати любили. Виграти у нас міг тільки Коля Свистун із сусідньої комнати. Він сідав спиною до доски й називав ходи. І ні тобі ручки, ні листочка! А ми дивимося на фігури й все одно програємо. Юра вчився добре. Єслі мені шо треба — не помню, шоб відказав. Общітєльний був парєнь, говорив по-українському.
На третьому курсі влітку студенти технікуму поїхали в Крим на будівництво севастопольського заводу "Маяк".
— Як старший групи, я виписав Юрі посвідчення будівельника, — згадує Олексій Павлович. — Ми працювали підсобниками. Йшли у другу зміну, а зранку загоряли. В Алупці захотіли видертися на Ай-Петрі. Одна мєстна жіночка відмовляла: казала, що звідти багато п"яних падало. Це образило нас. Видерлися на гору під вечір, доки віддихнули — стемніло. Спустились аж під ранок. Змерзли, думали, що заболіємо, але хоть би хни.
Після технікуму однокурсники не зустрічалися. Тальнівчанин працював виконробом на будівництві заводу в сусідньому Монастирищі. Додому їздив із тальнівською дівчиною Марією, штукатуром. Каже, в них зав"язався службовий роман. Згодом одружилися. За рік у подружжя народилася донька Наталка.
Піди до Ірини Яківни й позич у неї десятку
— Хотів позвати за кума когось із однокурсників, але всі потіралися. Якби знав, ким Юра стане, може б, знайшов, — сміється він.
Чоловік іде дивитися на вікна. Минулого вечора їх побили хулігани:
— Шо за народ тепер пішов. Оце ногою товче, а потім тікає. І, скажи, такі добренні вікна.
Хата Максименка стоїть навпроти водокачки. Там дружина Марія Архипівна доглядає свою хвору 90-річну матір. Донька Наталка, 36 років, — у Черкасах, працює медсестрою в туберкульозному санаторії. 34-річна Оксана на заробітках. Найстаршого з трьох онуків назвали на честь діда — Олексієм, він навчається в Кременчуцькому медучилищі.
Іноді місцеві бізнесмени наймають Олексія Максименка для себе бригадиром будівельників. А вихідними він рибалить на ставку:
— Я рибу їсти не люблю, — каже чоловік. — Ото, буває, наловлю кілограмів десять, а жінка ходить по сусідах і роздає.
1939, 4 березня — Олексій Максименко народився в с. Зеленьків Тальнівського р-ну Черкащини
1960 — вступив до Київського будівельного технікуму
1961 — призвали в армію, служив в Одесі
1964 — на другому курсі технікуму познайомився з Юрієм Єхануровим
1968 — зводив машинобудівний завод у Монастирищі
1970 — одружився зі штукатуром Марією
1971 — народилася донька Наталя; за два роки — Оксана
1986 — очолив пересувну механізовану колону N4
1999 — вийшов на пенсію
Із 2004-го — працює в Тальному мотористом на водокачці
3 
35413
Коментарі