"У внучки копілку вкрав, бо на 100 грам не хватало"

Україна посідає п'яте місце у світі за зловживанням алкогольними напоями. За останніми соціологічними опитуваннями, українці п'ють спиртне з 13 років. 2% роблять це зранку, аби похмелитися чи покращити самопочуття перед робочим днем.

Вівторок, 18 вересня. О восьмій ранку розпочинаємо шукати тих, хто розпочинає день з алкоголю. На бульв. Шевченка п'є пиво 51-річний Олександр. Під лаву ставить дорожню сумку.

— Я в Киев на работу приехал. Я строитель. На улице Артема дом заканчиваем. Вот пивка допью и на маршрутку пойду, — каже. — Приїхав із Вінниччини. 2004-го на стройку в Італію їздив. Але там півтора року витримав. Із поїздкою мене ще в Україні надурили. Однокласник мужиків набирав. Мали в Мілані торговий центр будувати, а привезли в село під Міланом на ферму. Там биків і баранів різали. Обіцяли 800 євро платити, а давали тільки 400. Працювати мусив без вихідних. Як на фермера сім місяців відпахали, він нам паспорти вернув. Ми втекли в Мілан. Я лимони збирав, а сусід Ванька в піцерії тісто місив.

Додому обидва вернулися 2006-го, але роботи в райцентрі нема. Махнув у Київ на стройку і не шкодую. Працюю в одній компанії, по приватних шабашках не бігаю, бо там можуть не заплатити. Тут 5 тисяч у місяць маю.

На сходах цирку на пл. Перемоги похмеляється пивом чоловік у дорогому костюмі. На манжетах сірої сорочки виблискують запонки. Чоловік має залисини. З кишені піджака дістає пачку цигарок "Парламент". Не встигає підкурити. До нього наближається хлопець у спортивному костюмі.

— Тату, ти знову напився? — 17-річний Олексій підіймає зі сходів батька. — Пішли додому. Ми з мамою всю ніч тебе шукали. Я чотири морги обдзвонив і шість лікарень.

Батько не може стояти на ногах. Син, коли помічає фотографа, затуляє його спиною.

— Будь ласка, не фотографуйте тата. Його директор як побачить — із роботи викине. У нас мама інвалід, а я тільки в університет поступив. На стипендію і пенсію ми не витягнемо. Зараз машину викличемо і додому поїдемо, — набирає на мобільному номер таксі. — Тата ми вже чотири рази кодували. У Катюжанку в червні возили. Два місяці нічого в рот не брав, а в липні напився. Він працює юридичним консультантом. Як тільки справу виграє, друзі тягнуть його замочити. А потім із запою не може тиждень вийти. На роботу мама дзвонить. Каже, тато захворів, захрип, говорити не може.

У ресторані "Мафія" киянка 27-річна Світлана замовляє алкогольне мохіто. На годиннику 11.20. Вона працює у турфірмі на Хрещатику.

— Я сегодня выходная. Могу себе позволить, — пояснює. — Зараз небагато п'ю, а на третьому курсі університету батьки возили мене лікуватися, бо підсіла на слабоалкоголки. Два місяці ходила в клуб анонімних алкоголіків. Потім зустріла Максима, думала, почнеться нове життя, та ми скоро розлучилися. Через нього знову почала пити. Треба ж якось горе залити.

Неділя, 23 вересня. 9.50. У Луцьку біля готелю "Лучеськ" на газоні між ялинами заснув огрядний чоловік. Футболка задерлася, видно голий живіт. Дві жінки чекають маршрутку на Київ.

— Це Олексій Іванович, — зазирає за дерево чорнявка у спортивному костюмі "Адідас". — Колись в училищі працював, а тепер сів на стакан по-крупному. В магазині з ним вже не здороваються, бо постійно в долг просить чекушку. Вертати не має чим, бо пенсію ще не получає, а жінка і діти від нього всі гроші ховають. Чула, як теща його жалілася, що він у внучки копілку вкрав, бо на 100 грам не хватало. А такий толковий викладач був. Його навіть у Київ на роботу запрошували. Не поїхав, бо не схотів друзів покидати. А де тепер його друзі? Усі при гарних посадах, на машинах їздять. А він тролейбусами катається, щоб за проїзд не платити.

Чоловік прокидається, перевертається на інший бік, сопе, за 2 хв. починає хропіти.

— Та ні, мамо, то не дядя Льоша, — перебиває її донька. — Дяді Льоші я вже давно не бачила. Може, його знову закодували. Возили до однієї бабки. Вона йому щось у сорочку зашила. Дядя Льоша на кілограмів 10 схуд, але все рівно п'є.

×