— "Я тебе, су...а, приб'ю. Ти завтра не будеш жити", — так погрожувала моя "сокамєрниця", коли послєдній раз напилася. Раз-два на місяць вона заливає. Може в запой уходити на кілька днів. Тоді кричить на мене матами. А як викликаю поліцію — ховається на іншому поверсі, — каже 42-річна Катерина Григоренко з Полтави. 15 років живе в гуртожитку в кімнаті з сусідкою Оленою. Із них 12 просить адміністрацію розселити їх.
Третій поверх гуртожитку по вул. Пушкіна біля центру — довгий і темний. Навпроти сходів біліють двері кімнати Катерини Григоренко. Вона запрошує всередину, каже не роззуватися. Тут два холодильники, обидва закриті на замки з цепами. Під стінами — по ліжку й телевізору. На шафі Катерини висить замок. Жінка переставляє мою парасольку на свій, правий бік приміщення. Пояснює, що тут чистіше.
Показує заплямований килим біля ліжка сусідки. Мовляв, та не хоче прибирати.
— Коли мене нема дома, Олена приводить гостей. Курять і п'ють у кімнаті. У мене пропадали гроші — від 10 до 500 гривень. Год назад зник магнітофон. Ховаю під замок ноутбук, — розповідає Катерина. Вона невисока, худорлява, на руках — свіжий французький манікюр. Сідає на диван, на руки бере пухнастого кота Цезаря. — Сусідка зводить на мене наклепи. Вже кілька людей перестали вітатися при зустрічі. Найбільше боюся, що не услєжу за нею і колись від цигарки почнеться пожар.
Жінка схоплюється, підходить до дверей і визирає в коридор.
— За 15 год життя із сусідкою стала нервова, постійно у стресі, — пояснює. — На роботі тільки й думаю — що там у кімнаті, якщо Олена п'є. Спасає те, що по натурі я сильна. Другий уже б із розуму зійшов чи вбив її. Мрію, аби нас розселили. Більшість людей живуть по одному. Я согласна платити 1350 за всю кімнату замість 675 гривень за місце. Та в адміністрації общєжитія кажуть: нема свободних кімнат. А якось почула: "А хто з нею буде жить?" Даже гроші предлагала. Все без толку.
Колись встрітила Мамая (Олександр Мамай — мер Полтави. — ГПУ). Підбігла, попросила допомогти. Він сказав записатися на прийом через секретаря. А той каже: "Вас шо, помирити з сусідкою?" Так і не пустив до мера.
Виходжу в порожній коридор. Удалині чути, як риплять двері. З кімнати біля душових з'являється молода чорнява жінка. У гуртожитку винаймає окрему кімнату.
— Дівчата — два сапога пара, — говорить вона. — Олена хоч і п'є, але ні з ким не ругається. Не вірю, що виносить техніку чи краде гроші. Бо всігда принесе здачу і чек із магазина, як попросиш сходити. На кухні, як забуде хтось продукти, посуду, вєщі — переспросить усіх, чиє.
А от Катя держить кота. Від нього запах на весь етаж. Якось терся об мене на кухні, зробила їй зауваження. Так вона клясти мене начала, щоб ногами не ходила. Схожі конфлікти не тільки в дівчат. Ті, хто живуть по двоє, рідко вживаються. Тільки один не уступає — завжди починаються сварки.
"На моїх очах папа зарубав маму"
Полтавка Катерина Григоренко працює різноробочою на кондитерській фабриці. Дітей і чоловіка не має. Із близьких називає лише куму та подругу.
— Коли була 5-річною, на моїх очах папа зарубав маму, — розповідає. — Після того його не бачила. Нас із молодшою сестрою забрала хрещена. Потім здала в інтернат. Бо чужі діти — як кістка в горлі. Звідти сестру вдочерили. До цих пір не знаю, де вона.
Я була замужем. Розвелася, бо чоловік гулящий був.
6 
35413
Коментарі