Біля столичного Берковецького кладовища художник 42-річний Михайло Хіміч звів п'ять двоповерхівок зі сміття. Поселення назвав "П'ятихатками". Під час будівництва використовував лише матеріали, які з друзями знаходив на звалищах.
— Навіть вхідні двері, що тут стоять, ми забрали в людей, які їх викидати планували, — Михайло запрошує до "кафе" — приміщення, де на дозвіллі збираються жителі "П'ятихаток". — Вікна я забрав з одного посольства. Там робили ремонт, ставили нові. А старі, 3-метрові броньовані, не знали куди подіти. Вони важать більше 300 кілограмів.
П'ять будинків об'єднані. Усередині є спільний двір, куди виходять усі двері. У "П'ятихатках" живуть п'ять сімей: священик Григорій, художниця Ольга з батьком, майстер східних єдиноборств Юрій із дружиною, офіціантка Фекла, яка розмалювала стіни будинків, та лідер гурту "Хамерман Знищує Віруси" — Володимир Пахолюк із дружиною.
— У мене був зовсім інший список поселенців, — каже Михайло. — Але в цьому самобуді все розвивалося спонтанно. Одні відмовилися від своїх місць, побоялися залишати квартири в місті. На їхнє місце прийшли інші. Головна умова — кожен має навчити чогось сусідів.
Із вікна видно, як на подвір'я заходить жінка у довгій спідниці, запнута хусткою. Це художниця Ольга. Несе відро води. Колодязя у дворі "П'ятихаток" немає, тому носять за кількасот метрів із криниці на вулиці.
Біля будки щенята граються із собакою. У вікно заглядає кицька. Через товсте скло не чути, як вона нявкає. Біля стін розкладені глиняні скульптури.
— Стіни зробили із саманів. Це висушені на свіжому повітрі саморобні цеглини з глини. У підлогу і стіни замурували більше 10 тисяч пляшок. Це добротний і дешевий теплоізолятор. Збирав їх сам. Лазив по смітниках, складав пляшки у мішки. Потім викликав друзів, грузили ці мішки в машину і везли на участок. Просив людей зносити пляшки. Давав по 10 копійок за штуку. Ще купив побиту плитку. 8 тонн по 75 гривень за кожну. Ми нею мозаїку на підлозі виклали.
Вікна в будинках не на одному рівні. Одні вище, інші нижче. Стіни різні завдовжки. Кути в кімнатах неоднакові.
— Це не будинок, а скульптура. Бо все в ньому будувалося випадково. Вікна ставили, куди вткнуться. Будівельники, яких я наймав, дивувалися. Гріша, котрий зараз уже став батюшкою Григорієм і живе в одній хаті, навіть спробував зробити навпаки — поставив замість одного вікна два. Думав, змушу переробляти. Але я погодився з цим. Ми нічого не переробляли в домі. Він як дерево — де виросла гілка, там їй і місце. Єдине, що довелося переробити, — сходи на другий поверх. Будівельники зробили їх вузькими. Це незручно.
На стіні полички з металевими прикрасами.
— Ці полички в минулому були могильними оградками, — говорить Михайло. — Підібрав їх зі смітника. Не вірю в забобони. Що може бути поганого в хорошому місці, де поховані хороші люди? Ми живемо біля кладовища, я не бачу в цьому нічого лихого.
У "П'ятихатках" мешкають друзі художника. Він поселив їх безкоштовно.
— Є умови — не ходити по нужді на вулицю взимку, не носити шапок у вигляді лобстерів і слухати музику "Машины времени" тільки у відведеному для цього місці. Отак захотілося. Платять жителі "П'ятихаток" лише за електроенергію та дрова. Ми опалюємо приміщення пічками. Селив сюди тих, хто захотів переїхати з міста у приватний будинок. Є одна заможна родина, яка залишила квартиру в місті. Не здає її та не продає. Компанія підібралася гарна. Вечорами готуємо неймовірні страви. Робили солодке м'ясо в карамелі. Буває так, що один починає готувати, а потім кожен підходить і кидає у казан свої продукти. І виходить щось неймовірне. Дивно, але смак пристойний.
Навесні Михайло планує влаштовувати майстер-класи з гончарства.
— Привіз кілька тонн глини. Багато друзів, які побачили, як я тут живу, й собі вирішили перебратися. Придивляються, де тут землю можна купити, аби такі ж будинки звести. Я підрахував, що мені "П'ятихатки" загалом у 50 тисяч доларів обійшлися.
3 
35413
Коментарі
4