— Уперше побачив Наталію у рідному селі. Їхав машиною, а вона йшла вулицею. Дуже сподобалася. Вирішив познайомитися. Зробив усе, аби завоювати її серце: дарував прикраси, возив на концерти і футбольні матчі, — каже волонтер 30-річний Іван Філіпович із села Верхня Калуського району Івано-Франківської області. У липні зареєстрував шлюб із медсестрою Наталією Олійник, 21 рік. Весілля гулятимуть у вересні.
— Перед тим як робити пропозицію, забрав у Наталії каблучку, яку раніше їй подарував, — розповідає Іван Філіпович. — Сказав, що згубив десь у машині. З нею пішов у магазин, щоб придбати обручку потрібного розміру. Обрав золоту із камінчиком. Наталію після роботи запросив у кафе. Там і зробив пропозицію. Вона погодилася.
На реєстрацію шлюбу Іван одягнув вишиванку, Наталія — вишиту сукню. Купили вбрання на базарі у Коломиї.
— Весілля будемо гуляти у вересні три дні, — каже Іван. — Запросимо 200 гостей. Столи накриємо на городі у батьків дружини й окремо — у дворі мого тата. Два перші дні будемо у вишиванках. На третій Наталія вдягне білу сукню, а я — костюм. Плаття дружина ще не купила. Хоче шити на замовлення.
Іван Філіпович працював у будівельній компанії. Під час Революції гідності його поранив снайпер. Куля влучила у скроню і вилетіла із шиї. Має другу групу інвалідності. Регулярно возить у зону АТО волонтерську допомогу.
— Дружина дуже переживає, коли їду в чергову поїздку, — каже Іван. — Кілька разів відпускати не хотіла. Доводилося обманювати, що їду до столиці.
Зараз молодята живуть з батьками жінки. Власного житла не мають.
— Іван невибагливий, — розповідає молода. — Їсть усе, що готую. Найбільше подобаються йому вареники із капустою у сметані. У побуті він дуже акуратний, навіть шкарпетки не розкидає.
13 
1
Коментарі