Сім кілограмів штукатурки впали на жінку

227 років виповнилося комуналці на вул. Гоголівська, 32 у столиці. Із 15 кімнат живуть  у 8-ми. Решта в аварійному стані — стеля впала, підлога просіла, стіни порозходилися. Двері до них забиті дошками.

Із квартири №6 виходить літня жінка в жовтогарячому светрі. Тримає тарілку з відбивною, на ходу жує її.

— Дивіться, яка тріщина в мене на порозі. Скоро квартира відійде і я на лєсніцу через яму буду пригати, — виходить на сходовий майданчик 50-річна Ірина Ліман. — Дом у нас старий. Були експерти, сказали, що він не має ніякої культурної цінності і його треба знести. Бо тримається він на чесному слові та мав обвалитися ще вчора. Яким чудом стоїть, самі не знають.

Тріщини у стінах Ірина задула будівельною піною, що вилізла і застигла пузирями. Господиня запрошує до квартири. Дверей на кухню немає. Біля умивальника стоїть стара іржава ванна. В ній давно не миються, але із кухні не виносять. На мотузках сушиться ганчір'я. Лампочка згоріла минулого тиждень, ніхто її не замінює. Сусіди користуються свічкою.

— Криша в нас тече. Я серед кімнати миски ставлю, щоб на килим не капало. Торік залило, аж паркет повздувався. Миски не забираємо навіть у суху погоду. Бо зранку може сухо бути, а в обід дощ піде — і квартира плаває.

Ірина веде до кімнати з книжковими шафами, двома кріслами і диванами. Там вона живе зі старшою сестрою Світланою. Дві сусідні кімнати займають молодші сестри Маріанна та Ірина з донькою Світланою. Малечі немає, але в помешканні розкидані дитячі книжки, листівки, фотографії. Біля вікон стоять пластикові коробки, у які стікає вода з підвіконь. На стелі дірка 1х1,5 кв. м.

— 7 кілограм штукатурки одного дня впали на мою сестру 72-річну Свєту. Ледь не вбило її. Визвали "скору". Лікарі оглянули і сказали, що штукатурка їй ключицю переламала. Коли в міській адміністрації зібралася комісія, я ту глибу з потолка на засідання принесла. Поклала на стіл і кажу: як можна жити в домі, де на тебе кірпічі падають?

Стукає до сусіда навпроти.

— Андрєй, покажи, як у тебе пол провалюється і потолок падає, — говорить до повного чоловіка з козацькими вусами.

У квартирі смердить цвіллю. Коридор захаращений картонними коробками. У кімнаті під стелею висить 2-метровий надувний дельфін. На гвіздку — старе чорне пальто, поїдене міллю. На кухні навпроти всі столи заставлені каструлями, мисками і тарілками. Біля стіни — стара газова плита, що не працює.

— Зо мною сам Попов (голова Київської міськдержадміністрації. — "ГПУ") за руку здоровався, — складає руки на грудях Андрій. — Обіцяв, що всі питання вирішить і нас переселять. Подали всі документи, а в адміністрації нам кажуть: всі підписи є, крім Попова. Обманув він нас.

Андрій іде до сусідньої кімнати. Коли проходить через поріг між коридором і кухнею, прикриває голову рукою. На перегородці стіна надщербилася, цеглина із неї от-от випаде.

Ірина виходить у коридор. Не може зачинити перекошені двері сусіда. На стук виходить сусід з нижнього поверху.

— Нам предлагают переехать в дом на Туполєва, 20д, — говорить сивий чоловік. Просить називати його Борисовичем. — Кажуть, ваш будинок 1785-го, а той 1972 року. Сім'я, яка жила в сусідній зі мною кімнаті, погодилася на переїзд. Бо в них пол на півметра просів і меблі до середини кімнати поз'їжджалися. Тепер плачуть, бо там дом ще гірший — вікна вибиті, двері перекошені, потолки криві. Живуть там дворніки і малозабезпечені, яким ті кімнати тимчасово дали. Тепер нас хочуть із центру міста на окраїну спровадити. Бо як тут нас завалить, то скандал на всю країну буде. А коли там щось станеться, то ніхто й не взнає.

Нас давно в нормальний дом переселили б, але деякі сусіди поприписували до себе всіх родичів і знайомих. Думали, що зразу всім нові квартири дадуть. В першому номері мама із дорослим сином жила. Знаю, що вписали до себе дві сім'ї по вісім чоловік і продавщицю Ніну із сусіднього магазину. Так би на дом мали п'ять квартир дати, а з ними вдвічі більше треба.

×