— Зустрів жінку в інтернеті, Оксану з Одеси. Через неї поїхав в Україну. Чотири роки разом нам було фантастіш! Коли я поїхав у Київ Юрі машину купляти, мені подзвонила його жінка Таня і каже: "Віллі! Оксана — нечесна жінка, простітутка. Вони вже з Юрою разом", — розповідає 65-річний Віллі Ван Де Кауті.
Живе у фургоні на придорожній заправці біля райцентру Зборів за 40 км від Тернополя. Причепив його до легковика "форд". На авто — голландські номери. Говорить, що приїхав із Голландії вісім років тому.
— Машина поламана. Нема грошей — нема ремонту, — запрошує до фургона. Там стоїть ліжко із зім'ятою брудною постіллю і залита кавою електроплитка з немитою каструлею. Віллі — лисуватий, із сивою щетиною. Сірі джинси в дірках. Балахонка з капюшоном затерта брудом.
— Два місяці тому в поїзді Тернопіль — Київ у мене вкрали паспорт і банківську картку, — ляскає себе по задній кишені штанів. — Нема картки, то нема грошей.
Намагаємося порозумітися англійською. Віллі вставляє німецькі, голландські, українські, російські слова.
— Жив у іншої жінки біля Теребовлі (райцентр на Тернопільщині. — "ГПУ"). Виращувала картошка, капуста. Село — пльохо. Душ — ноу, нема, туалєт — надворі. Зіма, пішов туда — може бути госпіталь, проблєма, — показує руками між ніг.
Натягує вушанку. З шафи дістає черевики. Там на вішаках висять сім костюмів.
— У Голландії працював у фірмі імпорт-експорт. Торгували різними продуктами — їздив в Африку, Росію. Тут теж хотів робити бізнес. Познайомився з Олегом, він мав три магазини. В Олега були якісь проблеми, а я мав багато грошей. Пішов у банк — 3 тисячі гривень і 20 тисяч доларів дав, — виводить на столі пальцем цифри з нулями. — За ці гроші в Україні можна було будинок купити. Потім питаю: де мої гроші? Олег: "Нема". Я так про то думав-думав, що зранку просинаюся — говорити не можу. Інсульт.
Поклавши лівий черевик на лавку, намагається взути на праву ногу. Помічає помилку.
— І з очима проблема, — витрушує з пачки "Прими" цигарку. З трьох запальничок на столі обирає справну.
— Курю, бо нервуюся. П'ю трошки, — зводить пальці майже докупи. — Їм, що принесуть. Поліція дає хліб і каву. Там є один, який англійську розуміє, — киває головою в бік поста ДАІ неподалік заправки.
Надворі закурює.
— У Голландію не хочу повертатися. Мама і брат померли, — схрещує руки на грудях. — У мене один вихід, — обводить рукою навколо шиї та показує, ніби тягне за мотузку. — Хочу лишитися тут. Але загину, як не найду чесну жінку. Україна гарна — фантастіш. — Але дороги — пльохо. І ще люди кажуть, презідент — пльохо. Вибачте, то не мій президент. Так кажуть.
Допомагає далекобійнику бортувати колесо. За 10 хв. привожу ковбасу, сир, хліб і пляшку води.
— Дякую, — говорить українською та йде у фургон обідати.
— Мені казав, що йому 72 роки. Нібито навіть дітей має в Голландії, але не спілкується з ними, — розповідає 22-річний Юрій, менеджер сусідньої заправки. — Стояв біля нашої заправки два місяці на обочині. Після того, як "лексус" у нього в'їхав, даїшники перетягнули ближче до себе. Пару раз місцеві роботу йому пропонували — сторожем. То відмовлявся.
Начальник міграційної служби Тернопільської області Томаш Вербич каже, що голландець відмовляється їхати з України.
— Ми зв'язувалися з посольством Нідерландів, влаштували Віллі телефонну розмову з послом. Йому готові виготовити документи і шукати родичів, щоб допомогли матеріально. Але він не дозволяє. Через прикордонну службу з'ясовуємо, коли і на яких підставах приїхав в Україну. Якщо він порушив закон — оштрафуємо або депортуємо.
11 
1
Коментарі