— В 2014 году из-под обстрелов из Авдеевки в Артемовск вывозил четырех бабушек с кучей чемоданов. С трудом затрамбовал их в машину. На блокпосту сказали: "Показывай своих людей". Ответил, если открою двери, то потом уже не закрою. Бабушки кричали и крыли военных матом. Те сказали: "Забирай своих бабок и езжай отсюда", — розповідає 44-річний Володимир КИЯНОВ із Бахмута на Донеччині. З 2014-го вивозить людей із-під обстрілів.
Киянов їздить на автомобілі "Форд Фокус". Сидіння машини оббиті камуфляжною тканиною.
— Ще в перші дні війни знайомий попросив відвезти дівчину з Артемівська (тепер — Бахмут. — ГПУ) до Миронівки (село в Бахмутському районі, за 30 км від райцентру. — ГПУ), щоб забрати її дитину та батьків, — розповідає. — У селі Луганському відразу потрапили під обстріл "Градів". Стояли за магазином і чекали, поки відстріляють. Коли було дві хвилини тиші, ми полетіли далі. Назад їхали іншим боком Миронівки. З того часу люди стали передавати мій номер. Почав регулярно їх вивозити.
На блокпостах Киянова знають. Називають "Ковбоєм".
— Завжди ношу свій талісман — ковбойського капелюха, — говорить Володимир. — Якось на Миронівському посту стояв у черзі — пропускали танки. Один зупинився, а за ним усі. Мужик виліз із танка і побіг до мене. Кричав: "Давай мінятися! Мені твій капелюх подобається". Відповів: "Командире, мене не так зрозуміють, якщо я в танковому шоломі їздитиму".
Щодня роблю по три-чотири ходки. Ті, хто мене знає, одразу пропускають на постах. Були й такі, що чіплялися. Питали: "Нащо ти сєпарів вивозиш?" Відповідав: "Придурку, в тебе мати така ж". Окрім мене, ніхто туди за людьми не їздить через постійні конфлікти з військовими. Одного разу на посту попросили показати машину. Поки відкривав багажник, підкинули автомат. Автомобіль хотіли забрати. Відпустили, коли козирнув знайомствами.
Від початку війни Киянов вивіз кілька сотень людей. Частина з них поїхала назад.
— Коли з Дебальцевого 2014-го вигнали окупантів, туди повернулися багато людей. В іншому місті їм не було за що жити, бо зарплати і пенсії мізерні. Вивозив бабусю з Миронівки до Слов'янська. Через день вона знову була вдома: "У мене тут корова. Куди я без неї?" Посварилася через це з донькою.
В основному виїздили люди із багатоквартирних будинків. Колись вивозив пару з дитиною. Чоловік розповідав, що в підвалі, де ховалися від обстрілів, процвітала "дідівщина". Фізично сильніші сиділи біля пічки, а решта — де попало. Грілися під ковдрами. У приватному секторі люди залишалися, бо не хотіли кидати господарство. Знали, що все вкрадуть. Одна бабуся попросила мене заїхати до її будинку та подивитися, що з ним. Відчиняю хвіртку, а там мужик стоїть. Повернувся до машини, щоб узяти трубу з багажника. Коли вернувся, на мене вже чекали четверо. Довелося їхати.
3 
35413
Коментарі