"Клята Воркута забрала в мене двох синів, онука, невістку й сестру", — втирає сльози Петро Тракслер, 79 років. Він живе в селі Луг Рахівського району Закарпаття з 73-річною дружиною Клавдією та онуками 23-річною Світланою та Петром, 19 років. Це діти молодшого сина Петра, який загинув на Воркуті 1997-го.
— Досі не знаю, що з ним сталося, — каже чоловік. — А старший Володимир із жінкою та сином згоріли на шахті "Сєвєрная", в адміністративному корпусі. Володимир працював помічником начальника зв"язку, Олена — інспектором із кадрів. Того дня прийшла з сином Володиком запитати, коли виходити на роботу з відпустки. Хлопцеві вісім років було.
Улітку 2000-го Володимир востаннє приїхав додому.
— 23 липня святкували 40-річчя невістки, — розповідає Клавдія Тракслер. — Перед від"їздом до Воркути я обняла сина. А в нього лице, як у мерця холодне. Я аж відскочила. Потім сон приснився, ніби Володя стоїть біля морозильної камери та перебирає м"ясо.
Тракслер судився з шахтою.
— Подавав до суду на півтора мільйони рублів. Суд присудив 100 тисяч компенсації, — обурюється. — Володю, Олену та Володика батьки невістки поховали.
Петро Тракслер прожив у Воркуті 36 років: сидів у виправно-трудовому таборі, працював у шахті.
— 1948 року вступив до Львівського поліграфічного інституту. 26 жовтня мене арештували, — згадує. — Звинуватили в діяльності в підпільній молодіжній антирадянській організації, якої насправді не існувало. В одного випускника Великобичківської школи знайшли карикатуру. Майже всіх його колишніх однокласників перетрясли, викликали на допит. 11-х засудили. Мене на 10 років позбавили волі та прав — іще на п"ять.
Каже, має 100 років трудового стажу.
— За вісім років відсидки заробив 24 роки стажу — щитали рік за три, — пояснює. — Спочатку розчищав завали в шахті. Одного разу очутився під завалом із двома естонцями. Просиділи там три доби, задихалися. Ті двоє вже світа білого не побачили. Нагору вийшов сивим, а ще 23 не мав, — проводить рукою по сивині. — Потім іще 28 років пропрацював на шахті "Сєвєрная" вільнонайомним — рік за два йшов. На Воркуті політв"язні працювали по 12 годин, вільнонаймані — по шість. Зарплата була велика. Гроші надсилав батькові в Луг. За них побудували оцю хату. Як повернувся, п"ять років працював будівельником у місцевому колгоспі. Построїв сільську раду. Останні 15 років сторожую в школі. Якщо все до купи звести, то виходить сотня.
Виймає з шухляди ордени "Шахтарська слава", "За заслуги" ІІІ ступеня, медалі "За освоєння Печорського вугільного басейну" та "Ветеран праці".
Має 100 років трудового стажу
— Любить хвалитися, — додає дружина.
— За орден нараховують 23 відсотки від пенсії, — говорить Тракслер. — Із початку року отримую шахтарську пенсію майже 5 тисяч гривень. Іще 600 гривень платять у школі.
— Якби не чоловікова пенсія, не знаю, як жили б, — Клавдія Іванівна готує обід на кахельній печі. — У Воркуті працювала на залізній дорозі оператором. Маю пенсію 580 гривень. А дід вивчив онуків. Свєта працює в Солотвині товарознавцем на автозаправці. Петрик навчається на географічному факультеті Ужгородського університету. Тримаємо четверо кіз. Петро кисле козяче молоко любить.
— Сільський голова — "регіонал". Казав мені, аби я лишився політики. А я за політику сидів, чому маю лишати її? Ніяк не можемо добитися справедливості, — підвищує голос. — Політв"язнів Андрія Скрипку та Івана Мирона досі не реабілітовано. Мирон відсидів 25 років без 12 годин. Був в одній камері з Левком Лук"яненком.
1929, 15 березня — Петро Тракслер народився в с. Луг Рахівського р-ну Закарпаття
1948 — арештували за антирадянську діяльність. Засуджений на 10 років каторги та п"ять років позбавлення прав
1956 — на Воркуті одружився з кубанською козачкою Клавдією, реабілітований; 30 вересня — народився син Володимир
1958 — Верховний суд СРСР скасував вироки судів щодо Тракслера; народився син Петро
1978 — у Воркуті померла старша сестра Марія
1985 — повернувся до рідного села
2000, 15 вересня — під час пожежі у Воркуті загинули син Володимир, невістка Олена та онук Володимир
3 
35413
Коментарі