50-річна Галина Максименко з Полтави згадує, як замолоду ворожили на Андрія:
— Нас було п'ятеро дівчат. Наварили вареників із сиром. Розклали на дощечці перед нашим собакою Дружком. Кожна запам'ятала, де її вареник. Вони всі однакові й варилися разом, а він їв не підряд, а вибирав, принюхувався. У якій послідовності він їх поїв, у такій ми й заміж повиходили.
Тоді ще писали на папірцях чоловічі імена, скручували їх у трубочки і клали в шапці під подушку. Зранку витягали якийсь один. Я витягла — Михайла. У нашому селі Полузір'я Новосанжарського району не було жодного хлопця з таким іменем. А через два роки до брата моєї подруги в гості приїхав друг Міша. Ми познайомились, одружилися. Досі разом.
×
Коментарі
1