— Пані, вибирайте ліжники! Дуже теплі і м'якенькі. Потрогайте, — закликають жінки на базарі у Косові Івано-Франківської області. Довгий ряд закладений масивними ворсистими ковдрами з овечої вовни — ліжниками. Їх виготовляють лише в одному селі — Яворові, що за 10 км. За білий із сірими вставками на базарі правлять 500 грн, за чисто-білий — 650 грн.
В Яворові живе 2,5 тис. людей. У кожній хаті вміють ткати ліжники. До дому майстрині 39-річної Любові Рибенчук піднімаюся на гору з 10 хв.
— Сьогодні неділя, нічого не роблю, навіть не топила, — дає на порозі капці Любов.
Піднімаємося сходами на другий поверх. Тут розташована майстерня. У двох кімнатах стоять дерев'яні верстати. Кругом лежать клуби кольорової шерсті.
— Умови для ткання ліжників є тільки в Яворові, — розповідає Любов. — Єдині маємо кілька валил на річці — кіш, куди вода падає з 5 метрів. Ліжники закидаємо туди. Вони під тиском води крутяться кілька годин. Від того зсідаються, робляться товстішими, позбуваються запаху. Якщо кинути у пральну машинку, вийде зовсім інша структура матеріалу.
Жінка показує, з чого починає робити ліжник. На верстаті згори вниз натягує основу — товсті нитки.
— Навчилася від бабусі та мами, — продовжує. — Тоді ще й до школи не ходила, не діставала до станка. Мама ставила лавочку, і я на ній ткала. Школяркою після уроків обов'язково з годину працювала біля мами. Тільки після цього могла робити домашнє завдання.
Технологія з тих часів не помінялася. Хіба раніше не було таких кольорів шерсті. Пам'ятаю, тато їздив у Молдавію. Привозив два мішки вовни. Її завжди закуповували. Бо скільки це потрібно овець тримати? Однієї на півліжника не стане.
Кілограм якісної фарбованої шерсті коштує 70 гривень. На півторачний ліжник її потрібно не менше чотирьох кілограмів. Також купую основу. Плачу за валило. Собівартість виробу виходить 400 гривень.
Двоспальний ліжник на замовлення в Любові коштує від 1000 грн.
— Коли ще ходила на базар, мені казали: "Ти забагато просиш". Бо я звертаю увагу на найменші дрібниці. Роботи не повторюються — постійно шукаю щось нове, — пояснює майстриня. — Це — мізерний заробіток. Хіба на прожиття. Тому багато чоловіків і жінок обирають роботу за кордоном. Ще 15 років тому в кожній хаті ткали. Тепер не так. Більшість дівчат після школи їдуть вчитися. Але все одно кожна вміє ткати. І мій 14-річний син уміє.
Любов знімає з поперечини біля стіни смугастий ліжник — роботу сина.
— Найважче — навчитися прясти. У нас кажуть: "Дівчина з чужого села не навчиться прєсти, тільки — місцева", — додає. — Раніше в нас ліжники клали молодятам під ноги, коли виходили з хати на вінчання. Небіжчику його стелять у труну і накривають ним дотепер. Старші люди завжди тримають два ліжники на смерть.
Також Любов Рибенчук виготовляє килими, панно та верхній одяг у техніці ліжникарства. Заради ткацтва півтора року тому залишила роботу кухаря в сільському кафе. За освітою — бухгалтер.
"Тіло під ним ніколи не потіє"
— Якщо добре розумієтеся на ліжниках, можете купувати їх на базарі. Але краще не ризикувати, — говорить ткаля Любов Рибенчук. — Довго пряду тоненьку нитку, щоб ліжник був цупкий і не розлазився. Довго тчу. Роблю подвійну роботу.
Інші, буває, приносять у валило трохи сполоснути ліжники від запаху. Я свої кидаю у воду на ніч, аби добре звалилися.
Правильний ліжник має бути важкуватий, — додає майстриня. — Такий — корисний для здоров'я, якщо під ними спати. Зігріває в одну секунду. Дуже теплий, і водночас тіло під ним ніколи не потіє, бо ліжник пропускає повітря. Кажуть, лікує радикуліт.
8 
35413
Коментарі