"Не один митник на наші гроші хату триповерхову вибудував"

 

— Ноги потерпли, заднього місця не відчуваю, а ще три години як мінімум прийдеться тут стирчати, — каже львів'янка Оксана, 30 років. Прізвища не хоче називати. Опускає ноги на асфальт із білого мікроавтобуса "фіат".

Він стоїть у кількакілометровій черзі на кордоні Шегині — Медика. Везе українських заробітчан із італійського Мілана. Водій, 35-річний Степан, курить через прочинене вікно. Бокові дверцята буса відсунуті, у салоні ще п'ятеро жінок.

— Українці зараз масово додому їдуть святити паску, — говорить з автобуса повна 42-річна Катерина зі Стрия на Львівщині. — На літак лишилися дорогі квитки — від 150 євро. Лючія — донька баби, яку я доглядаю, не дуже хтіла мене пускати. В Україні двоє дітей. Чоловік і дня без мого телефонного дзвінка не може прожити. Був водієм на пекарні, півроку тому мав інсульт. Сидить удома, не працює. Старша дочка закінчила іняз у Львові, роботи так і не знайшла. Молодша вчиться на програміста у Політехніці. 15 тисяч у рік платимо. Тих заробітків ніде не видно. За п'ять років підтирання баб в Італії хіба добудували дві кімнати.

— Ой, дєвочки, хватить триндіти, — перебиває водій. — Нам ще довго тут стояти. Кому треба, біжіть у туалєт. Як переїдем кордон, не буду ставати. Зара шастати по сумках почнуть. Перед святами наші то діло люблять. Ви там, сподіваюся, ящиками мартіні не везете? — повертається до пасажирок. — Минулого тижня одні мудрагелики спакували два ящики вина, а мені не сказали. Я митникові суну 500 євро. Він для прілічія розрізає одну коробку. Тепер боюся йому на очі попастися. Позажиралися вобше, — позіхає. — Не один на наші гроші хату триповерхову вибудував.

Одна із заробітчанок повертається з туалету.

— Там навіть паперу нема, дожилися. Хоть би дочка мене зустріла. Сама то всьо не дотягну. 11 сумок назбирала. Додому взяла шинки-прошуто, трохи пліснявої ковбаси, сиру, оливок. Кави "Лавацца" набрала по знижці 20 пачок. На Україні така коштує 35 гривень, а я заплатила 3 євро за дві пачки. Макаронів так само накупляла цілий ящик. Не можу їсти українські розлізлі. Одяг прикупила доньці та племінникам. Майже місячну зарплату стратила. Отримую небагато — 850 євро.

За 30 хв. бус із заробітчанами просувається на 10 м. Попереду — ряд легковиків, автобуси й вантажівки з українськими номерами.

Піший перехід Шегині — Медика розташований за 500 м звідси. Обабіч дороги в селі новозбудовані одно- та двоповерхівки. На кількох  із них вивішені оголошення про продаж.

— Ціни тут космос, — говорить 51-річний Володимир Михайлович. — Менше 100 тисяч доларів ота не стоїть, — показує на цегляну хату з мансардою та великим подвір'ям. — А продають, бо куплять у два рази ліпшу і не близько дороги. Шумно тут, ходять-їздять круглодобово.

На пропускному пункті з боку України черга із семи людей.

— Шо ти мені розказуєш? — кричить український прикордонник до чоловіка й тицяє пальцем на ковбасу. — Йди назад і там усе це лишай.

Цікавимося у двох повних жінок, чому він такий злий.

— Та це Микола цілу ніч туда-сюди бігає, мнєсо носить, — відповідає одна. — То, певне, вже дістав пограничника.

Біля будівлі польської митниці стоять зо 80 торгашів. Везуть до Польщі сигарети, горілку. Назад — дешеве м'ясо, молочні продукти, побутову хімію.

— То ше ви черги не бачили, — сміється руда коротко стижена жінка років 50. — 10 років на своїх горбах таскаю товар, усіх в лице тутка знаю. Горілки, папірос не брали? То чо стоїте? Ідіть по зеленому коридору без черги.

Фотографувати на кордоні не можна. Уздовж високої зеленої огорожі купи недокурків. Торговці палять біля таблички "Не курити".

За 10 хв. прикордонник пускає нас на територію Польщі.

За 200 м від пункту українці вздовж дороги продають горілку, пиво і сигарети. За 10 злотих, це 25 грн, віддають полякам пляшку спиртного. По 6 злотих, 15 грн, — пачку цигарок. За 4 злотих, 10 грн, — продають 1 л пива "Сармат". З однією пачки курива мають 2,5 грн зиску. На пляшці горілки заробляють 3-4 грн.

Одна баба продає акційні шоколадки "Корона". Три плитки віддає за 8 злотих — 20 грн. У Польщі такий шоколад коштує 12-14 злотих, сигарети по 11-14 злотих.

— Візьміть цигарки. Тут по 6,5 візьмете, а далі, у Перемишлі, по 10 продасте, — пропонує нам жінка років 40 у жовтій широкій куртці. Тримає чотири пачки сигарет "Мальборо" та дві півлітрові пляшки горілки "Холодний Яр". Ще одну таку видно в сумці.

— Шо, пронесло на кордоні? — підходить до неї колега. Жінка киває на живіт, де сховала товар.

— То як кому ше повезе, — пояснює Олег із міста Судова Вишня. Йому на вигляд років 35, тримає літрову пляшку горілки. — Всігда попадав так, шоб мене общупував пузатий митник. "Недотрогою" його ше називали. Він бридився старих оглядати, бо від них смерділо. Я сам звечора не мився. Але раз зловив, витряс усі сигарети з-за пояса. Тепер боюся — беру, як положено.

15 хв. ловимо попутку, щоб дістатися супермаркету в польському Перемишлі, де українці скуповують продукти.

— По 20 злотих, і вєзу, — зупиняється поляк пенсійного віку. Відмовляємося.

За 3 хв. у сірому мінівені нас підбирає родина з міста Мостиська, що за 14 км від кордону.

— У нас сім'я велика, троє дітей маємо. А тут, як не крути, все дешевше, хоч на 2-3 гривні, — говорить Олег Макаришин, 41 рік. — Відчуваємо економію, бо набираємо товару на 1000 гривень.

— На польській стороні у черзі довго не стоїмо, — додає його дружина 37-річна Олена. — Поляки тільки раді, що ми в них скуповуємось. Сусід, що їздить тричі на тиждень, на хабарі витрачає до 300 гривень. Треба дати десятку митнику, що талончик вручає. Сотню — тому, що оглядає авто, ще 100 — на паспортному кордоні. Вони уже так навчилися брати хабарі, що доки перекладе квитанцію з правої руки у ліву, купюра зникає.

3000 гривень зарплати отримує митний інспектор. Керівник митниці заробляє до 5 тис. грн, щомісяця має преміальні. На зміну щодня заступають 20-25 осіб.

30 кілограмів м'яса купили на шашлики

У пункті обміну валют біля польського супермаркету "Теско" у Перемишлі на $10 купую 31,5 злотого. У Львові віддавав 2,65 грн за злотий.

У гуртівні можна купити все, від спідньої білизни до засобів із догляду за авто. Більшість покупців розмовляють українською. Беруть продукти ящиками. Багато візків доверху навантажені м'ясом. Помідори продають по 3,85 злотого/кг, сири — від 20, свинина — від 17 злотих, шоколадки — від 4 злотих за плитку. 1,5 л гелю для прання купуємо за 15 злотих. Джинси продають від 48 до 250 злотих.

Сім'я Ковальчуків із міста Самбір приїхала на закупи перед святами.

— Дітям обновок накупила, будуть мати, в чому новому йти в церкву на Великдень, — розказує 32-річна Людмила Ковальчук. — Собі кухонне начиння взяла. Для гостей на свята придбали 30 кіло свинини. Буде і на шашлик, і скоптимо.

До кордону повертаємось із далекобійником.

— Перед святами то й поляки прискіпуються, й наші без хабара не пропустять, — ділиться Олександр Берина, 33 роки. — У Польщі написано: "Не пропонуй хабара, бо отримаєш покарання". А нашим доки не підмажеш, то й не почнуть оглядати машину. Даю пару сотень на руки. Він у кабіну лізе шось шукати, а я додому везу 40 кіло ковбас. Можна тільки 2 кіло одного виду. На ковбасі лежить сотка. Купюра пропала, але ковбасу не помітив.

— Шо маєш? — питає прикордонник на митниці. — М'ясо є? Точно, нема. Ану, відкрий сумку, рюкзак. Ну, проходь.

×