— На крыше дома покуривали коноплю классом. Учительница спрашивает: "Что вы курили?". Я отвечаю: "Элем", и все ржут. Пойти в школу значило встретиться, покурить, а потом — на уроки, — розповідає 32-річна киянка Юлія. Прізвище називати не хоче.
15-річною почала палити із двома однокласницями марихуану. Каже, хотіла бути модною. Перейшла на героїн. Кололася вісім років. Дев'ять місяців тому народила сина Івана.
— Так назвала, бо це ім'я означає "Божа милість". Милість уже те, що я живою лишилася. Більше півсотні друзів умерли, й мінімум 50 дітей не народилися.
Зустрічає на сходовій клітці. Біля дверей квартири два нових дитячих візки. Фарбоване в біле волосся Юлія зібрала у хвіст. На шиї металевий медальйон із Марією та малим Ісусом — подарунок тітки.
— Синочок, ну що ти розплакався, я вже вернулася, — бере на руки Івана з дитячого крісла. — Ми з вулиці прийшли, нам їсти пора і спати.
Іде на кухню, за хвилину повертається з пляшечкою каші. Сідає на диван годувати дитину. Дев'ять років не вживає наркотиків і не курить цигарок. До народження сина встигла закінчити перший курс в університеті "Україна". Навчається на психолога.
— Через мої руки йшла смерть. Продавала наркоту, пригощала. Невідомо, скільки людей повмирало. Моє покоління наркоманів називають динозаврами, бо нас мало залишилося. Ми кололись і по 13–15 років жили після цього — наркотик був чистий. А на теперішніх більше року не живуть. Тому його називають "годішка". Або "крокодил" — коли відгнивають руки й ноги.
Кладе дитину в ліжечко, обвішане м'якими іграшками. На комоді стоїть фото Юлії з високим чоловіком.
— Це мій чоловік. Він на роботі. Працює менеджером із продажу в компанії, яка торгує металом. Інженер за освітою. Інститут закінчив, коли залишив наркотики. Три роки коловся. Мені теж можна було не один інститут закінчити, кар'єру зробити. А так — вісім років деградації. Чоловік заробляє небагато, але нам вистачає. Квартиру знімаємо у знайомих за 2,5 тисячі гривень.
Пара живе разом чотири роки. Познайомилися у протестантській церкві.
— Мені 23 було. Дома не жила, вколюся — і сиджу в під'їздах, на вулиці. Це зразу романтика. А потім вкололася — фізично не ломить, а всередині депресія. Раз ввела дозу і забрела в якесь кафе. Добу там сиділа, пила. Не пам'ятаю, що зі мною було, але вийшла з розбитою бровою. "Швидку" викликали. Подивилися, що я наркоманка з бодуна, й відмовилися зашивати рану. Мій друг-ветеринар заштопав мене, як собачку. Наживо. Відчула себе героєм, — показує над правою бровою ледь помітний шрам. — Хороша робота, постарався, майже не видно.
Наступного дня зустріла знайомого, який за продаж і вживання відсидів. Дружина ходила в церкву, і його туди привела. Мене запросив. Приходимо, а я в сарафанчику куцому на бретельках, око запухле, брова зашита, на ногах шльопанці. Це все, що мала.
Мене одна родина з церкви забрала до себе. У них два роки жила. Ночувала й їла, а зранку йшла в реабілітаційний центр при церкві. Відійшла від наркотиків, пішла на базар взуття продавати й зняла собі кімнату. У церкву вже давно ходив майбутній чоловік. Там і познайомилися.
Івана народила через кесарів розтин.
— Це моя друга вагітність. Перша наша дитина завмерла в мені. З теперішньою екологією і в здорових таке буває. Зі мною в палаті лежала наркозалежна. Тільки звільнилася із в'язниці. Не мала навіть ложки, кружки, паспорта. Не мала, куди йти. Її випхали. Попросила, щоб дитина три дні побула в лікарні, поки вона в міліції паспорт забере.
Жінка хворіла на гепатит С, має вставні зуби і хворий шлунок. Дитину народила здорову, бо період без наркотиків був таким же, як і їх вживання. За цей час організм оздоровився, отрута вийшла з нього.
13 
1
Коментарі