Два місяці тому американець Матвій Матушак, 41 рік, відмовився зустрітися з "ГПУ".
— Дружина ось-ось має народити, — пояснив по телефону.
А за два місяці сам запросив у гості. Двері відчинила жінка в светрі, з немовлям на руках.
— Це Ірина-Клара, їй два місяці, — розповідає 31-річна Леся Матушак. — При хрещенні ми даємо дітям двоє імен. Це американська традиція. Коли виростуть, виберуть собі якесь одне.
П"ятирічна Анастасія-Меланія та дворічна Вікторія-Тереза граються у вітальні. У книжкових шафах багато кольорових українських та англійських книжок. Під стіною стоїть піаніно "Україна". По кімнаті розкидані ляльки.
— Чоловік грає, а дівчата танцюють, — пояснює Леся. У світлій смугастій сорочці та джинсах з"являється Матвій. Сідає на диван.
Як познайомилися з Матвієм? — запитую в Лесі.
— Побачила його в церкві, на прощі до Унева. Усі нарядно одягнені, а він так кумедно виглядав: у спортивному костюмі та кросівках, — сміється Леся. — Я тоді молилася за доброго чоловіка, а Матвій — за добру дружину. Перед цим вісім разів ходила на прощу до Зарваниці. Хотіла і дев"ятий раз піти, але на роботі не дали відпустки.
— А я боявся йти до Унева, — пригадує він. — Думав, не подолаю 50 кілометрів, та й дощ накрапав. Але не міг відмовити отцю Борисові Ґудзяку — ректору Українського католицького університету. Це він мене запросив.
Даємо дітям двоє імен: це американська традиція
Легко порозумілися з американцем? — цікавлюся в Лесі.
— Говорив він не досконало, але я розуміла. А я по-англійськи вміла "Отче наш" та "Богородице Діво". Знала їх іще латинською. Він теж вивчав латину. Може, цим його вразила? Ми разом довго молилися, а після прощі почали зустрічатися.
Леся передає чоловікові немовля і біжить на кухню.
— Наприкінці 90-х хотів поїхати в Польщу, — розповідає він. — Я маю польське коріння: ще прабабця була полячкою; або в Україну. Хотів викладати англійську в якомусь релігійному закладі. Написав листа отцю Борисові Ґудзяку, і він запросив мене до Львова.
Планували тут одружитися?
— Звісно, бо ж вирішив тут жити. Хотів стати священиком. Перед приїздом навіть прийняв греко-католицький обряд, бо римо-католицьким священикам одружуватися не можна. Але священиком так і не став. А з українцями колись познайомився у храмі святого Йосафата в Чикаго. Там співав у церковному хорі та трохи навчився мови.
Леся вносить піднос із чаєм, цукерками й бубликами. Анастасія-Меланія та Вікторія-Тереза на старому килимку складають із кубиків піраміду.
— Наші діти вільно розмовляють двома мовами. Із татом спілкуються переважно англійською, а зі мною — рідною, — каже Леся.
Батьки не боронили виходити заміж за іноземця?
— Мама боялася, що він має жінку в Сполучених Штатах. Коли ми зустрічалися, я казала батькам, що він — українського походження. А коли вже брали шлюб, отець Петро Галадза з Канади, якого запросили до Коломиї на вінчання, сказав у проповіді, що Матвій не має українського коріння. Батьки були шоковані.
Я не люблю пити, бо алкоголь робить мене злим
— Вони прийняли мене радо, — переконує Матвій. — На сватання я приїхав сам. Майбутня теща — Катерина — пригощала варениками, а тесть Михайло показував партизанські криївки та місця, де колись стояли совєтські ракети.
Українська кухня подобається? — питаю його.
— Цілий день їв би вареники, борщ та голубці! — запевняє він.
— Жодного разу не чула, аби щось не досолила, — озивається Леся.
А горілка?
— Я не люблю пити, бо алкоголь робить мене злим, — каже чоловік. — Краще випити свіжого молока. Хотів зробити весілля безалкогольним, але тесть відрадив — люди могли подумати, що господар скупий.
Ірина-Клара заплакала. Леся взяла дитя на руки.
Не хотіли жити в Америці?
— Я одразу сказала Матвієві, що в Штати не поїду, хоча свекруха — Ілейн — намагалася переманити нас до Чикаго. Коли приїжджаю в гості, вона любить показувати парки, дитячі майданчики, супермаркети. Там справді гарно, але вдома краще.
— А мені перед приїздом до Львова одна американка розповіла, що тут туалети просто на вулиці, — зауважує Матвій. — Вона не знала, що такий побут — лише в селах. Я готувався до цього. Як побачив туалети у львівських квартирах, дуже зрадів. Спочатку жив у обдертому будинку на вулиці Джерельній. Коли вперше побачив — злякався: в Америці такі є лише у бандитських районах. Важко звикав до подачі води по годинах. Якось навіть затопив сусідів.
Мову як учили?
— На Краківському ринку. Там на товарі не вказана ціна — все треба розпитувати. В Америці такого немає. Як купував хліб у магазині, знав, як сказати "білий хліб". Розгубився, коли продавець почала розповідати, що буханець несвіжий.
— Матвій не розуміє російської, — перебиває дружина.
В США такі будинки є лише у бандитських районах
— Буває, піду в перукарню, сяду в крісло, а симпатична перукарка щебече до мене незрозумілою мовою, — киває Матвій. — Я перепрошую і йду до іншої.
Що не подобається в Україні?
— Усі чекають, щоб дав на лапу. У пологовому будинку від мене вимагали цукерки. Я залишив на прохідній дві, а решту відніс дружині.
Часто їздите до Америки?
— Ми кочівники: півроку живемо тут, півроку — там, — каже Леся. — Діти легко знаходять спільну мову з ровесниками.
— А я до Америки їжджу на заробітки, — каже Матвій. — Хочемо ще чотирьох дітей, треба крутитися. У Львові займаюся перекладами, а в США маю роботу в будинку престарілих — організовую їм розваги.
1965 — Матвій народився в Чикаго, в сім"ї домогосподарки та власника супермаркету
1975 — Леся народилася в Коломиї, в сім"ї виховательки дитсадка та кравця
1976 — помер Леонард — батько Матвія
1983 — Матвій вступив до університету Чикаго, на факультет філології, де вивчав мови
1990 — помер брат Пітер
1995 — Матвій приїхав до України
1997 — Леся викладала християнську етику
1999 — познайомилася з Матвієм
2000 — одружилися
2001 — народилася Анастасія-Меланія
2004 — народилася Вікторія-Тереза
2006 — народилася Ірина-Клара
Леся має братів Петра й Тараса, Матвій — братів Давида, Христофора, Джонатана й Ендрю
3 
35413
Коментарі