пʼятниця, 13 січня 2017 05:45

"Майже добу нічого не знала про сина"

Автор: ФОТО З особистого архіву Віти Бишенко
  Віта Бишенко після Революції гідності залишила роботу юриста у великий столичній фірмі. Стала надавати правову допомогу воїнам АТО, збирати для них продукти і медикаменти
Віта Бишенко після Революції гідності залишила роботу юриста у великий столичній фірмі. Стала надавати правову допомогу воїнам АТО, збирати для них продукти і медикаменти

— До цього жила одним днем, — каже киянка 39-річна Віта Бишенко. — Під час Майдану мала відчуття, що це фільм, який от-от закінчиться перемогою доб­ра. Але режисер усе крутить і крутить стрічку. Ніхто не знає, коли фінал. Стала жорсткіша, рішучіша.

Віта працювала юристом у крупній столичній компанії. Сама виховувала сина Тараса. Зараз йому 19 років. Після Революції гідності очолила київський підрозділ громадської організації "Дух нації".

— Заочно закінчила Націо­нальну академію внутрішніх справ. Не з чуток знала, в яких умовах правоохоронці працюють. Синові казала, що не накоїв би, завжди буду на боці міліції. А сама пішла на барикади, — продовжує. — Тарас одним із перших опинився на Майдані. Думала, з глузду з'їду, коли по телевізору все дивилася. Як студентів побили, не могла сидіти. О третій ночі зловила таксі й поїхала. А там сотні таких, як він. Тоді в мене вкрали довіру до силовиків.

Ніч на 18 лютого була найстрашніша. Пам'ятаю, як почалася стрілянина. Майданівці побігли своїх рятувати. У мене в голові не вкладалося. У Росії йде ОМОН, і всі тікають. А у нас 18-річні хлопці в лобову атаку йшли.

Тоді ми з Тарасом загубилися. Дим, кіптява, шини, барикади, купи бруківки. Майже добу нічого не знала про нього. Бігали з подругою від гурту до гурту. Під вечір знайшли. Ноги посічені осколками гранати, опіки на обличчі.

Хлопцями з Майдану почала опікуватися — борщу принести, додому пустити на ніч. По десятку за добу проходили. Втомлені, від поту мокрі, від диму чорні, зарослі. Покришками паленими в хаті смерділо. Коли відмивалися, сідали до столу, на дітей ставали ­схожі.

Тепер відправляємо тих майданівців на фронт. Приймаємо в себе, коли повертаються.

Віта зайнялася правовою допомогою воїнам АТО, збирає посилки на передову.

— Добре пам'ятаю першу посилку, — говорить Віта Бишенко. — На кожній кобурі для пістолетів писали "Смерть ворогам". А на розгрузках — "Низький уклін тобі, Воїне Добра". Відправляємо на передову солодощі, чай, ліки. Бійці просять прислати побільше українських прапорів. Установлюють на відбиту в бойовиків техніку.

Якось Тарас привів хлопців, які з Криму останні ви­їхали. Одразу взяли їх у роботу — спілкування, психологічна розрядка. Це тяжко, це мій час, здоров'я. А люди, які мають займатися реабілітацією бійців, отримують гроші й сидять склавши руки. Не з чуток це знаю. Мій чоловік із пост­травматичним синдромом із Донбасу прийшов, — розповідає Віта. — Нас звело волонтерство. Перша наша посилка пішла до його підрозділу. Потім виявилося, знайомі з моїм сином. Тарас служив у Добровольчому українському корпусі "Правого сектора".

Зараз ви читаєте новину «"Майже добу нічого не знала про сина"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі