— Це чудо техніки треба сфотографувати. В такому "кукурузнику" давно не літала, — говорить колега зі Львова.
Група журналістів з України та Білорусі в Бориспільському аеропорту сідають на авіарейс "Київ-Кишинів". Літак має близько 30 місць. Високим чоловікам доводиться нагинатися — у повний зріст не поміщаються. Двом журналістам дають місця в "бізнес-класі" — це перші два сидіння від входу.
— Вы не волнуйтесь. Зато мы вас вкусно накормим, — світловолоса стюардеса років 25 кладе на сидіння "Київський торт".
За годину — в Кишиневі. Двері центрального входу аеропорту зачинені. Здалеку біжить чоловік, махає.
— Здравствуйте, сейчас открою. У нас такие правила.
За 400 леїв (392 грн. — "ГПУ") на таксі доїжджаємо до готелю "Космос" у центрі міста.
— У радянські часи "Космос" був найкращим. Тепер один із найдешевших, — розповідає місцева журналістка Юлія.
За столиками більшість присутніх курять. Підлога застелена сірим ковроліном. Матеріалом такого ж кольору обшиті стіни ліфта.
— В моей комнате граненые стаканы и дисковый телефон — наверное, еще со времен Хрущова. Я сфотографировала. У нас в Грузии такого уже нет, — Марі піднімається ліфтом на п'ятий поверх.
Перебування в Кишиневі збіглося з парламентськими виборами в Молдові. Йдемо на розмову з головою Християнсько-демократичної народної партії Юрієм Рожкою. Він виступає за приєднання Молдови до Румунії. Зустрічаємося в Народному університеті — невеликій будівлі, що в центрі міста. Це заснована ним громадська інституція. Рожка відчиняє двері — неголений, одягнений у коричневий вельветовий піджак. Запрошує до конференц-зали.
— В Народном университете люди за определенную сумму учатся, как стать настоящим политиком, — каже. — В державних закладах не вчать правди. А я даю глибоке розуміння історичних процесів і сучасних викликів. Наша партія йде на вибори, бо країні потрібні нові люди. У Молдові неможлива революція, як в Україні. У нас інший шлях — маємо навчитися домовлятися і з Росією, і з ЄС. Маленьким країнам потрібно вижити. Молдова — депресивна. Більшість активного населення виїхало. Люди живуть дуже бідно. З-за кордону щорічно в бюджет надходять 1,5 мільярди доларів від заробітчан. За їхній рахунок держава існує. Залишилися бабусі. Вони ностальгують за СРСР, тому й голосують за соціалістів та комуністів. Уряд підписав Угоду про асоціацію з ЄС. Але в країні корупція.
— Люди голосують за комуністів й одночасно хочуть у Європу. Це як? — запитують колеги з Грузії.
— У нас комуністів сприймають так: вони відкрили вікно в Європу. У Молдові сильний російський вплив. Людей накрутили: що ближче до Європи, то вірогіднішим є український сценарій. Ніхто не хоче конфлікту на своїй землі. Захід воює з Росією, а на нас їм плювати. Молдові потрібно бути хитрою — грати на два фронти. А Україна сподівається, що її врятує НАТО. Не врятує. Вас розводять, як лохів. Захід хоче купити й використати Київ.
— А Росія — знищити. Хіба можна всидіти на двох стільцях?
— Ви мене прийшли повчати?
У залі на кілька секунд западає тиша. Рожка усміхається, нахиляє голову. Хтось пропонує сходити на обід. Усі погоджуються.
— Не ображайтеся за цю різкість, — звертається до українських журналістів молдовська колега. — Юрій — "політичний труп". Його партія не пройде в парламент. Він був прозахідним, вигравав гранти. А потім Захід захотів дізнатися, куди йдуть його гроші. Усі фінансові звіти випадково згоріли.
До готелю йдемо. Центральна дорога вибита — латка на латці. У деяких місцях немає тротуарної плитки. На будівлях постери: лідери Соціалістичної партії за столом із Путіним.
— Соціалісти — дуже проросійські, — розказують місцеві колеги. — Цьогорічні парламентські вибори — змагання між проєвропейськими партіями й тими, хто виступає за зближення з Москвою. Євросоюз пропонує молдаванам журавля в небі — безвізовий режим. Росія — синицю в руках: дешевий газ. Прозахідна коаліція — нечисельна. Ми переживаємо. Москва нас у спокої не залишить. Нам потрібна Європа. Самі проти Путіна не встоїмо. Націоналістів у нас немає, як немає молдовської мови. Більшість розмовляє румунською і хоче приєднатися до Румунії.
Поблизу центрального парку чекає автобус. Рушаємо ним до автономно-територіального округу Ґаґаузія — Ґаґауз Єрі.
На 11.00 запланована зустріч із президентом округу. З 2006 року цю посаду обіймає Михайло Формузал.
Перед парламентом — пам'ятник Леніну. Біля його підніжжя свіжі червоні гвоздики.
На вході делегацію перевіряють двоє охоронців. Заглядають у сумки. Усі проходять через рамку металошукача.
Офіс глави Ґаґаузії розташований на другому поверсі. Охоронець 30-річний Олександр каже, щоб сумки й верхній одяг залишили в гардеробі.
— У Ґаґаузії все вирішує чоловік, — попереджає про традиції краю організатор зустрічі Юлія. — Якщо дорогою ітимуть літня жінка і хлопчик, вона відійде. Водночас культивують повагу до старших. Сина вважають дорослим, коли приносить додому першу зарплатню. Загалом ситуація в нас напружена. Офіційний Кишинів намагається урізати автономію.
Двері кабінету відчиняє президент округу — башкан. Середнього зросту чорнявий чоловік у сірому костюмі, років 60.
— Ґутен таґ, — звертається Михайло Формузал до одного з присутніх — білоруса Олеся.
— Ґутен таґ, — відповідає той.
— А вы так хорошо на русском говорите.
— Спасибо.
По-німецьки вітається і з рештою групи. Сідає поруч із німкенею Ульріке, журналісткою з "Дойче велле".
— Обожаю великую Германию. Отправил своего сына туда учиться. А у вас есть дети? У меня такой хороший мальчик. Можем породниться.
Пропонує каву.
— Гагаузские мужчины — самые лучшие. Делают кофе и подают его женщинам в постель, — наливає у позолочені горнята. Сам п'є чай.
— Ґаґаузія — особливий регіон. Відмовився від своєї незалежності взамін на автономію у складі Молдови, — продовжує російською. — За весь цей час не було жодного збройного повстання. У нас мир. Вміємо балансувати. Ми хитрі, як євреї — і з Росією дружимо, і з Заходом. Аби нам було добре.
— То ви єврей? — перепитує Ульріке.
— Ні, звісно, це для порівняння, — відповідає башкан.
— Україні теж треба бути хитрою, щоб вижити?
— Цій країні вже нічого не допоможе. У них не поважають закон, безлад повний. Мені заборонили в'їзд до України на два роки. Під час так званого Майдану я заступився за бідних "беркутівців". Як вони могли поливати офіцерів водою? Знущалися над хлопцями. Я тоді запросив 25 "беркутівців" погостювати в Ґаґаузії. Вони, правда, не приїхали.
— А вбивати людей офіцери мають право?
— Ви що — з України? — запитує Формузал.
Западає тиша. Башкан різко повертає голову до молдовської журналістки.
— Юлю, це не німецькі журналісти? І що вам дав цей Майдан?
За вікном сутеніє. Вулиці Комрата майже порожні. Повертаємося до столиці Молдови.
— Формузал давно при владі. Масово відправляє місцевих школярів на навчання до Росії. Це посилює проросійські настрої в регіоні, — пояснюють молдовські колеги.
Близько 20.00 на дорогах Кишинева затори. Габаритних дорогих автівок майже немає. Більшість машин — із румунськими номерами.
У забігайлівках пропонують місцеву кухню — мамалигу з бринзою і сметаною, випічку — плацинди, суп — зама.
— Чим Молдова може бути цікавою Європі? — запитуємо на прощання.
— Смачним вином і найкращою у світі мамалигою.
101 народного депутата на чотири роки обирають у парламент Молдови. На останніх виборах у листопаді 2014 року проросійська Партія соціалістів набрала 20,5% голосів. Три проєвропейські партії — ліберальна, демократична та ліберально-демократична — разом отримали 45%. Комуністи — 17,5% голосів.
У Ґаґаузії — три офіційні мови
Округ Ґаґаузія розташований у південній частині Молдови. Тут живуть 155 тис. людей. 82% — ґаґаузи: тюркський народ, який переважно сповідує православ'я. Офіційні мови — молдовська, ґаґаузька й російська. Останньою говорить більшість населення. Навчання в школах та вищих державних закладах — російською.
У 1990–1994 роках на території автономії існувала самопроголошена Ґаґаузька республіка, що повернулася до складу Молдови. 1994-го парламент ухвалив закон про особливий правовий статус регіону.
В автономії є президент — башкан, парламент — Народні збори, уряд, конституція. Столиця — місто Комрат.
1 
1
Коментарі