"До дівчат за брата ходив. А з дружинами боїмося експериментувати"

 

Брати-близнюки 27-річні Володимир та Ярослав Сімчуки одружилися  із сестрами-близнючками — 21-річними Любою й Надією Слив"як. Наприкінці серпня їх обвінчали у церкві Різдва Христового в Тернополі. Усі мешкають у двокімнатній квартирі на вул. Лесі Українки.

— Балаган у хаті, — сміється Володимир, запрошуючи до помешкання. — Поки що весело вчотирьох жити. Але не знаємо, як буде, коли народяться діти. З нашими зарплатами нереально відкласти на нове житло. Певне, дітей на кухні будемо бавити.

Перш ніж зустрітися, пари два роки спілкувалися по телефону.

— Тільки-но купив новий мобільний, як моя Надя набрала невірно номер, — розповідає Ярослав. — Якогось Петра шукала. Я сказав, що не Петро, а Ярослав. Спочатку не вірив, що в неї є сестра-близнючка. А вона не вірила, що маю брата-близнюка. Коли всі зустрілися, були вражені.

Брати родом із села Розтоки Кременецького району, працюють у міліції. Володимир — у підрозділі "Обоз", Ярослав — у "Беркуті". Любов і Надія тернополянки, медсестри в місцевій лікарні.

Брати кажуть, що мріяли одружитися з близнючками. Сестри на таке не сподівалися.

— Думала, що буду єдиною на своєму весіллі, — ділиться Люба. — А сестра — головною гостею. Навіть не мріяла, що вийдемо заміж за близнюків.

Ярослав, на відміну від Володимира, має родимку на правій щоці. Люба вища за Надію на 2 см. Кажуть, розрізняють одне одного за голосом.

Ярослав має родимку на правій щоці

— Інші люди нас плутають. Надя працює у фізкабінеті. Я — у фізіотерапевтичному відділі. Якось одна бабця записалася в сестри на третю годину. Через день приходить до мене і каже, щоб перенесла її на годину пізніше. Улаштувала скандал: як могли її забути!

— Володя якось забив ногу на змаганнях і лікувався вдома, — згадує Ярослав. — Мене перестрів кадровик з "Обозу" й питає, коли вийду на роботу. У міліції нас із братом плутають. Ми навіть один за одного екзамени здавали. До дівчат одне одного ходили, а з дружинами боїмося експериментувати. Переживаємо, що вони з нами так само зроблять.

Кажуть, що відчувають одне одного на відстані.

— Ярослав три роки тому поїхав до Миколаєва, — говорить брат. — Працював у воєнкоматі. У мене ввечері близько шостої години появилося препаршиве відчуття. Дзвоню, питаю, що сталося. Він заспокоює: все гаразд. Коли приїхав додому, розказав, що сильно посварився тоді з начальством.

2006-го Володимир рубав у селі дрова й розрізав сокирою ліву руку. У Ярослава теж почала боліти рука. За рік він її зламав.

— В армії мали їхати на чемпіонат Західної України з кікбоксингу, — каже Ярослав. — А тут апендицит узявся. Через два тижні, коли мене виписали, до того ж самого лікаря привезли з апендицитом Володю. Медик здивувався: "Я вже тобі вирізав. Ану підніми футболку". Коли брат показав живіт, був шокований: "Невже так швидко затягнувся шрам?"

Гуляти виходять учотирьох.

— Нам подобається, коли оглядаються перехожі, всміхаються, — зауважує Володимир. — Ми також усміхаємося їм у відповідь.

Подружжя розпитали лікарів про ймовірність появи у них близнят. Кажуть, що таке можливо на 90%.

— У нашому роду в кожному поколінні народжуються близнята, — розповідає Володимир. — У нашого тата є двоє братів-близнюків. А в родині дівчат вони народжуються через покоління.

×