— В Італію приїхав 16-річним до мами, яка два чи три роки там працювала. Думав, побуду півроку, зароблю кілька гривень і повернуся в Україну. Але Італія затягує — з'явилася робота, перший телефон, автомобіль, — розповідає 32-річний Андрій Злотко із селища Іваничі Волинської області. 16 років живе в італійському Римі. — Найважчий був перший рік. Не вистачало розваг і друзів. Постійно здавалося, що італійці кепкують із мене, бо не розумів мови. За рік почав трохи говорити й розуміти інших.
Після переїзду знайшов місце, де щонеділі збираються українці. Ходив туди й питав, чи може хтось порадити роботу. Так потрапив на сезонний збір ліщини. Далі був столяром, електриком. На всіх трьох роботах працював по півроку. Потім мама допомогла влаштуватися помічником у піцерію. Спочатку нарізав і мив овочі, прибирав. Працював у чоловіка, який був чемпіоном світу по піці в бляшках — печуть її на залізному деку. Коли я навчився пекти сам, він підвищив зарплатню до 200 євро в тиждень. Тоді за 470 євро в Італії можна було купити автомобіль. Двотижневої зарплати вистачило на старий "Форд".
Тут робочий день триває 8 годин. За день можна відпрацювати, як за два. Із часом почав поєднувати роботу у двох піцеріях. Навчився робити акробатичну піцу — потрібно жонглювати інгредієнтами. Не брав відпусток.
Дружина, мама, друзі підштовхнули піти на всеіталійські змагання. Там готував піцу, а судді оцінювали її смак, тісто, чи добре спечена. Мою визнали найкращою. За рік після перемоги знову запросили на цей конкурс, але вже як журі.
Тоді вирішив відкрити власну піцерію. Викупив заклад, що занепадав.
Щоб запустити бізнес, довелося побороти сором'язливість. До того боявся розмовляти з людьми, запитати поради.
Колишній власник ніколи сам не робив піцу. Не вмів організувати процес. Мав багато відходів. Мені довелося змінити духовку, що коштувала 18 тисяч євро. Також додав у меню пасту й лазанью. Впровадили українські страви — котлети по-київськи й тушковану капусту. В компаніях італійців так і говорять: "Ідемо до тих українців, бо в них є вибір".
Ще одна помилка першого власника в тому, що не працював увечері. Ми в цей час зробили послугу доставки в межах 5 кілометрів. Із 109 піцерій, що розташовані в цьому районі, ми перші за рейтингом доставки. Щоб закликати нових клієнтів, щомісяця розносимо 15–20 тисяч рекламних листівок. Також поставили вищі ціни. Найдешевша піца на залізному деку коштує 10 євро за кілограм, найпростіша кругла піца — 3,5 євро. Люди не хочуть купувати дешеве, бо сумніваються у якості. Якщо в сусідньому закладі піцу "Маргарита" разом із кока-колою беруть за 3,5 євро, то в нас лише сама піца коштує 5 євро. І більшість клієнтів ідуть сюди. Заклад окупився майже за рік.
Сини говорять лише італійською
— Із дружиною Яною познайомився в Україні. Потім вона приїхала до мене. Маємо двох синів. Вони говорять лише італійською. Старший, коли йшов у садок, розмовляв українською. Там почув італійську і заблокувався. До 4 років узагалі перестав говорити. Довелося вести до логопеда. Він порадив учити сина лише італійською, бо вона необхідна йому для навчання. Українську можна довчити згодом.
Меншому синові Даніелю — 7 років, старшому Крістіану — 9. Жартує, що в мене є п'ять років на купівлю для нього автомобіля. В Італії діти можуть сідати за кермо з 14. Їздять на спеціальній машині, трохи меншій за "Смарт".
Отримують спеціальні права, що діють до 18 років. У повнолітньому віці здають на постійні права.
8 
35413
Коментарі