— Свою роботу люблю. Якби бібліотека працювала цілодобово, додому не ходила б, — каже киянка 71-річна Наталія Недбайло. З 2003-го працює в бібліотеці ім. Панча Голосіївського району столиці.
Із Наталією Іванівною зустрічаємося на тижні в бібліотеці. Жінка в довгій квітчастій спідниці й однотонній блузці. На шиї зелене намисто. До кінця 1990-х років працювала інженером на заводі в Лубнах Полтавської області. Тоді його закрили.
— Вирішили з чоловіком продати квартиру та переїхати до Києва ближче до дітей, — Наталія Іванівна прибирає зі столу чашки й тарілку з печивом і бубликами. У бібліотекарів щойно закінчився обід. — Кілька років сиділа без роботи. З'явився час на малювання й читання. Та жити в чотирьох стінах набридло. Діти казали: "Шукай роботу. Навіть пенсіонерам немає чого сидіти днями в хаті". Про місце в бібліотеці підказала подруга. Читати я любила завжди.
У бібліотеку заходить дівчинка років 12. Просить міфи Стародавньої Греції. Наталія Іванівна йде у книгосховище. Ставить під стелажі розкладну драбину. Вилазить на найвищу сходинку. З верхньої полиці витягає книжку.
— Коли прийшла на співбесіду, керівництво сумнівалося, що зможу лазити по драбинах, — продовжує Наталія Недбайло. — Одразу вирішила це показати. Залізла на найвищу сходинку. "Думала, ви старенька жінка. Та на драбині здаєтеся юною", — сказала завідувачка.
Якраз з'явилися комп'ютери, мобільні телефони й електронні книжки. Через це зменшилася кількість читачів. Вирішила рятувати ситуацію. Запропонувала проводити літературні та музичні вечори, виставки.
Однією з перших запросила в бібліотеку актрису Раїсу Недашківську. На якійсь виставці випадково зустріла її. Підходити боялася. Подруга підштовхнула: "Ти ж хотіла з нею познайомитися". Переживала, що навіть слухати мене не захоче. Але вона погодилася. У бібліотеку прийшла з кошиком жайворонків із тіста. Всередині кожного було передбачення за віршами Ліни Костенко.
Якось запросила поета Петра Осадчука. Стільки людей у бібліотеці не було ніколи. Стояли в коридорі, сиділи на підвіконнях. Кому не вистачило місця, заглядали у вікна.
Чоловіки залицяються. Але одружуватися в моєму віці — смішно. Якось один читач приходив мало не щодня. Просив, аби тільки я обслуговувала. За місяць запросив на побачення. Пропонував погуляти Байковим кладовищем. Говорив: "Там тихо, затишно й гарно". На побачення так і не пішла. А той чоловік невдовзі помер.
У Наталії Іванівни є донька 46-річна Вікторія й син Олександр, 39 років. Онуків не має. Чоловік помер 2009-го.
8 
35413
Коментарі