Богдан Ступка

У день прощання з Богданом Ступкою в театральному сквері, де колись зроблений цей знімок, було тісно від людей. Тепер здається неймовірним, що ще в кінці 1980-х кияни не вважали артиста кінозіркою, й він міг спокійно ходити вулицями. І зустріч із ним радувала — без ажіотажу.

Якось він погодився дати інтерв'ю на ходу, дорогою від "Укртелефільму" до Лівобережної, й потім — доки доїдемо до Хрещатика. У вагоні метро можна було говорити цілком спокійно. Ніхто особливо не озирався й не просив автографа. Але до Хрещатика їзди — кілька хвилин. І те інтерв'ю продовжилося згодом, уже в театрі. Десь перед тим у нього народився онук Дмитро. Саме він — на цьому знімку, зробленому пізніше. А тоді був ще зовсім немовлям. На запитання про онука Богдан відповів:

— Уявляєте — він на мене дивиться!

Чудо було не в цих словах, а в тім, що очі Ступки стали такими, якими дивиться немовля. Це тривало чверть секунди і не було чимось зробленим спеціально — просто актор не може розповідати інакше. Так само він би показав будь-кого зі своїх персонажів.

Удруге щось подібне довелося бачити в бесіді з ним літ через 20 чи більше. Ми розмовляли в його кабінеті. Він щойно приїхав зі зйомок "Тараса Бульби". На запитання відповідав неуважно і через раз, і все якось дивно совався в кріслі, ніби намагався розпливтися в ньому вшир, а потім раптом сказав:

— Ви ж уявіть собі, що Тарас Бульба важив 20 пудів!

Тобто йому треба було відчути себе 20-пудовим, і це не давало спокою.

Третій на цьому знімку — Михайло Полікарпович Крамар, неперевершений кіношний Стецько. Він називав Богдана тільки Ступочкою. Коли той знімався в ролі Бульби, Крамар був ще живий і міг би розказати, як воно — бути важким, але, мабуть, такі речі актор мусить пережити сам. Колись, у виставі "Кар'єра Артуро Уї", яку їм за радянської влади заборонили грати, була знаменита мізансцена: худорлявий Ступка-Артуро тримає на руках товстого Крамара-Догсборо і колише, немов малу дитину.

І найменший персонаж знімка — Дмитро, що тепер став актором. Коли він, ще студентом, отримав невелику роль у гоголівському "Одруженні", я зайшов на репетицію. У перерві Ступка Богдан покликав Ступку Дмитра і сказав:

— Бачите — на ньому сюртучок? Я колись грав у цьому самому сюртучку. А тепер от знайшов серед старих костюмів. Як на нього шитий, правда?

Дмитро — худорлявий і, як то часто буває, більше схожий на діда, ніж був схожий у його віці батько. Власне, це й малося на увазі, коли говорилося про той старий сюртучок.