В'їзд до резиденції "Межигір'я" Віктора Януковича розташований у с. Нові Петрівці Вишгородського району під Києвом. До маєтку ведуть 1,9 км почищеної від снігу дороги. Біля автоматичних зелених воріт висить знак-"цеглина", поряд напис: "Крім автомобілів Адміністрації". Ліворуч — будинок охорони, на якому табличка: "Івана Франка, 19". Це — адреса резиденції президента Януковича.
Довкола — два котеджних містечка. 180 ділянок належать кооперативу "Козяча спина", ще близько 70 — садовому товариству "Лазарів сад". Одразу за "Козячою спиною" починається Київське море. Від садиб воно відгороджене глухим парканом. Виходу до води немає.
Навколо "Межигір'я" на 54 км тягнеться 5-метровий паркан. Що 20 м висять рухомі відеокамери, подібні до телескопів. Біля воріт чергує охоронець у сірій формі та бронежилеті. Чорна плетена шапка натягнута майже на очі.
— Як можна проїхати до моря? — виходимо з машини та йдемо до нього.
— Я не мєсний. Але тудою не проїдете, дорога не розчищена, — махає рукою в бік водосховища. — Треба когось місцевого впіймати, він скаже.
Завертаємо у вуличку з трьома недобудовами, на них висять таблички "Продажа". Біля двоповерхівки з білої цегли чоловік, років 60, лопатою розгрібає сніг. Він у валянках, на голові голуба шапка.
— Я из Новых Петровцев один коренной тут остался. Какие плюсы от соседства с президентом? Дорогу чистят — единственное. Ее за пять лет уже пять раз переделывали, — каже. — А зі світлом у нас погано — часто пропадає. У понеділок-вівторок узагалі не було. У "Межигір'я" ж окреме "підживлення" — своя підстанція. Відомі люди тут є — он там Яценюк живе, Арсен, — показує на сусідню вулицю. — Чув, що брати Клюєви десь тут. Але не знаю, чи то правда.
Біля нас зупиняється міліцейський УАЗ. Із нього виходять двоє "беркутівців", ще двоє залишаються всередині.
— Лейтенант спецпідрозділу "Беркут" Терещук, — представляється один. — А ви з якою ціллю тут знаходитесь? Можна ваші документи перевірить?
Цікавимося, чи документи перевіряють у всіх, кого тут бачать.
— У всіх підозрілих, — кидає погляд на фотокамеру. — Якщо немає, імєєм право затримать на 3 часа до вияснєнія обстоятєльств. Везем у Вишгородський райвідділ. Місцевих усіх вже знаємо.
— Дежурний сказал точные данные попереписывать! — кричить йому з дверей "уазика" водій.
Дістаємо посвідчення. Терещук переписує наші дані у блокнот. Просить назвати дату народження й адресу проживання.
— Ручка не пише. По "Армору" щас провіримо, чи ви не в розшуку. Це автоматизована база МВС.
Ідемо шукати місцевих жителів. Міліцейський УАЗ рушає за нами.
Біля триповерхового кам'яного маєтку припаркований новий чорний БМВ. Ворота відчинені навстіж. Двоє господарів, батько й син, відкидають сніг. Кажуть, живуть тут постійно.
— Преступности здесь нет совсем. Патрули на дороге день и ночь дежурят, — говорить молодший, не називається. Йому років 40. — На роботу Янукович завжди о 10-й ранку їде. Назад вертається о п'ятій — пів на шосту вечора. Тільки перед виборами часто до восьмої-дев'ятої засиджувався. Вертоліт його теж літає — низько, метрів 30 над домами. Коли летить, кортеж усе одно їде. Дублюють, щоб було не зрозуміло, де він насправді.
— Ще не вмерла Україна, але вже додихає. Усе до цього йде, — зауважує старший. Представляється 64-річним Григорієм Григоровичем.
— Зараз ціни впали, а до кризи були нереальні, — продовжує молодший. Показує на ділянку навпроти. — Сусіду за 15 соток давали до кризи 400 тисяч доларів. А він думав, ще більше заплатять. Зараз за 200 не може продати. Колись цю місцевість називали Лазарів сад. Від нього на в'їзді залишилася одна яблуня, і ще одна за моїм будинком. Продуктових магазинів тут немає взагалі. Все із собою з Києва везеш. Найближчий супермаркет — у Вишгороді. У селі на трасі є магазин, але їсти з нього не можна. Якась ковбаса неліквідна й дешеві дрібнички, щоб було чим закусити.
Вхід на територію кооперативу "Козяча спина" перегороджений шлагбаумом. З оббитого бляхою будівельного вагончика виходить 48-річний Володимир — вусань у куфайці та військових чоботах.
— Охранніком тут працюю шостий рік, — каже. — Все, що за шлагбаумом, — це наш кооператив. Усі будинки — на сигналізації. Забори 2-метрові. Майже у кожного є домік для прислуги. Ні разу не чув, щоб у когось щось украли.
Дорогу перебігає пес, схожий на лайку.
— Януковича бачили? — питаємо.
— Ні разу, сволоч, не вийшов і не поздоровкався, — стримуючи посмішку, говорить із серйозним обличчям Володимир. — А їде кожного дня. Я рукою помахаю йому, і все. Раз прийшов чоловік, конверта при собі мав. Каже: "Чув, якщо тут стояти, то можна президенту прошеніє передати". Я йому: "Чоловіче, ти що — дурний? Пристрелять!". Корочє, відмовив його від цієї затії.
Біля нас зупиняється сірий мікроавтобус "фольксваґен" із затемненими вікнами.
— О, зараз буде їхати, — каже Володимир тихо. — Ця машина тут дуже рідко появляється. Снайпери в ній сидять. Обично в кортежі шість штук машин їздить.
Із "фольксваґена" виходить "беркутівець" у чорній плетеній шапці. Пошепки перекидається кількома фразами з колегами, які стежать за нами.
— Ті, хто в Януковича працюють, як німці. Ні на що не відповідають, ні з ким не говорять. Ідуть собі молча на роботу і так само назад, — говорить Володимир.
— Як ви на виборах голосували?
— Я не тутешній. "Ярий прихильник Януковича", з Тернопільщини, — каже. — Тут ні одного чоловіка не бачив, щоб за нього голосував.
Уздовж траси Лариса, 37 років, везе на санчатах 2-річного Сашка. Хлопчик закутаний та укритий ковдрою, обличчя замотане шарфом.
— Мы хорошо здесь живем. Дорогу чистят великолепно. Милиция всегда дежурит. Чувствуешь себя в безопасности. Только электрику часто отключают, — говорить Лариса. — І вертоліт дуже низько літає, сильно шумить. Улітку мій Сашко ще маленький був, то лякався. Тулився до мене. А зараз уже звик: каже, на акулу схожий.
Від Київського водосховища котеджне містечко відгороджене 2-метровим бетонним парканом. Бачимо в ньому дірку в людській зріст. Пролазимо через неї. Чути, що "уазик" із міліціонерами зупиняється поряд. Глушать мотор.
Протоптана стежка. За кілька метрів жінка витягає з-під снігу гілку. Поруч чекає хлопчик.
— Омелу рву. Буду нею прикрашати клумбу біля будинку, — пояснює 37-річна Олена.
2008-го вони з чоловіком купили в кредит квартиру в двоповерховому будинку на території "Козячої спини". Жінка ніде не працює, доглядає 3-річного сина Максима. Двоє старших дітей їздять на навчання в школу до Києва.
— Плюсів жити тут більше, ніж мінусів. Тихо, завжди почищена та освітлена траса — коли Янукович є. Коли він у відрядженнях, то не чистять. А великий мінус, що в селі немає дитячого майданчика.
По одному вилазимо з дірки в паркані.
— Це з вами? — показує на "беркутівців" Олена.
— Ага. Охорона, — кажемо.
— Ясно. Коли сюди переїжджали, взагалі не знали, що Янукович поряд живе. Чула, що Клюєви тут були, а тепер ніби до Кончі-Заспи переїхали. Видно тільки, що Яценюк живе тут. На двох джипах їздить. Розказували, діти його із сусідськими гуляють. Нормальна сім'я.
У Нових Петрівцях п'ять автобусних зупинок. На першій, біля резиденції, чекає маршрутку місцевий 47-річний Сергій. Дорога під снігом нерівна, побита.
— Асфальт як колись положили, так і є. Міліція заважає — день і ніч тут. Тормозять усі машини, робити ж нічого. Я робив у Януковича два года. Возив бут. Там красиво, канєшно. Все після Щербицького по-новому переробляли. Територія здорова, багато різної дичі бігає — лані, зайці, олені, страуси. А от кенгуру я не бачив. Багато ставків, річка, ми на ній бут викладали. Мєстность там горбиста й охорони багато. Охорона вся найнята. Місцеві хіба що на мойці работають, по території щось і на грузовиках водіями.
Сідає на маршрутку Київ — Лютіж.
Є гараж на 70 машин
140-гектарний комплекс "Межигір'я" розташований на березі Київського водосховища. Віктор Янукович живе тут із 2002 року, відколи вперше став прем'єр-міністром. Масштабне будівництво розпочали 2009-го. Звели 5-поверховий дерев'яний будинок, каскад штучних озер зі спа-комплексом, поле для гольфа та манеж для кінної їзди. З іншого боку — боулінг, підземний тир і тенісний корт. Є вертолітний майданчик, гараж на 70 машин, ангар для яхт і пожежна частина. У зоопарку Янукович тримає страусів, кенгуру, павичів, фазанів. Пришвартований дебаркадер "Галеон" — палац на воді.
До 1920-го в Межигір'ї діяв монастир. За 15 років радянська влада знищила його і звела резиденції для чиновників. Тут були дачі секретарів ЦК КПУ Микити Хрущова та Володимира Щербицького.
Коментарі
134