Альбіна Покуленко, 60 років, із Сум живе у Центрі реінтеграції бездомних три роки. Увесь цей час її вважали мертвою.
— Альбіна в документах значилася як утоплена, — розповідає 41-річна Світлана Сміляк, директорка центру. — Її чоловік працював начальником у міліції, а вона виховувала двох синів. Потім чоловік пішов із сім"ї. Коли сини виросли й вирішили одружитися, жити всім у двокімнатній квартирі стало незручно. Альбіна Олексіївна продала її і розділила гроші між синами. Її до себе взяв жити молодший, Роман. За рік загинув у автокатастрофі. А старший Анатолій потрапив до в"язниці. Він, як і батько, працював міліціонером. Посадили за вбивство — нібито через ревнощі до дружини застрелив банщика.
Розмову чує Альбіна. Підводиться, аби зустріти гостей. Із нею в кімнаті живуть троє жінок.
— Невесткам я была не нужна, выгнали меня. Я осталась на улице, — говорить. — Жила на вокзалі, у підвалах, покинутих домах. Познайомилася з бомжами, разом почали випивати. Щоби прогодуватися, збирала пляшки. Вистачало на хлібину та самогон.
На полиці біля ліжка — шампунь та м"які іграшки.
— Недавно у мене був день народження. Приходили подружки, які теж тут живуть, вітали. Собачку іграшкову подарували, перстень. Сусідка по кімнаті зробила мені манікюр. Світлана Григорівна подарувала шампунь.
Із 2004-го Альбіна Покуленко жила в притулку-нічліжці для бездомних. Документи загубила.
— Два роки пішло на те, щоб відновити їй паспорт і оформити пенсію, — згадує Світлана Сміляк. — Я зробила запит у міліцію, там відповіли, що вона втопилася. Після того, як старшого сина посадили в тюрму, в річці виловили труп жінки. Хтось у ній упізнав Альбіну.
Альбіна Покуленко згадала, що кілька місяців працювала на завод "Центроліт". Там збереглися її паспортні дані.
Продала квартиру і розділила гроші між синами
— Треба було ще знайти людину, яка підтвердить, що ця жінка — вона. Знайшла її колишнього чоловіка. Довго довелося його вмовляти, аби згодився піти. У нього вже маразм був, ще й пив. Але взнав. Наприкінці січня цього року звільнився син Альбіни — Анатолій. Він теж признав маму. Тричі у гості приїжджав. Обіцяє забрати, але поки що не має куди. У в"язниці одружився вдруге, в нього молода жінка.
Альбіна Покуленко підводиться, коли чує про сина.
— Якась дівчина до нього їздила в тюрму і підтримувала. Як вийшов, у неї став жити в однокімнатній квартирі. Туди мене забрати не може. У Толіка був дім, який на нього дід переписав. Коли його посадили, в хаті мій чоловік із коханкою прописалися. Недавно він помер, а його жінка судиться з Толіком, не хоче дім віддавати.
До кімнати забігає сіра кішка.
— Це наша Миша, — гладить її директорка. — Прибилася котеням. Як підросла, випустили на двір. Там підхопила лишай, вся голова облисіла. Одна зі співробітниць згадала, що вдома в неї залишилася мазь, якою лікувала свого кота. Миша кожного дня стала приходити до мого кабінету "на процедури". Виходили, тепер її не виженеш.
2 
1
Коментарі