"Я тут єдінствєнний зек, которий сам сєбя сдал""

 

"Дружині сьогодні 60 років виповнюється. От щоб вона мене, шалапута, дочекалася", — говорить засуджений 58-річний Володимир Нагірний із Копичинської виправної колонії на Тернопільщині.

Територія зони обгороджена високим кам"яним парканом і двома рядами колючого дроту. Тут відбувають покарання тисяча вбивць, грабіжників, ґвалтівників, наркоторговців.

Нагірного засудили на 12 років за вбивство коханки.

— Вона у магазині продавцем працювала. Там і посварилися, бо сказала, що знайшла іншого. Я схопив кухонний ніж і біду в стані афекту наробив. Дружині довелося продати попереднє житло, аби виплатити позов родичам убитої.

Він відсидів вісім років.

— Зона мене спокійнішим зробила. Тут треба всьо вдумчиво говорити і робити. Якщо необережно до когось наїхав, то треба довести. Якшо не довів, ти балабол.

Чоловік підготував дружині подарунок — дерев"яну іконку.

— Хлопці зробили задурно, чисто з поваги до мене. А так, якщо треба за щось розрахуватися на зоні, то є сигарети. За них у бариги можна купити ковбаси, кави, чаю, цукерок. Є шкарпетки, рубашки, джинси, кросівки прілічні. Товар баризі лишають ті, хто на волю йде. Та й передачі дозволені. Комусь щось передали зайве, він через баригу продає.

На зоні Володимир розводить у горщиках квіти. Любить читати детективи.

— Тільки відкрити душу нікому, бо не знаєш, як людина то використає. Мене на зоні найбільше понти дешеві нервують. Часом пару пацанів за чаєм збереться і давай розказувати "какімі оні билі крутимі по свободє".

За сигарети у бариги можна купити ковбасу і кросівки

Через проблеми зі шлунком і зором до праці в"язня не залучають. Інші трудяться на СТО, вигодовують свиней, роблять дерев"яні альтанки і залізобетонні вироби на замовлення. Щодня 2 год. мають на відпочинок.

Кримчанин 38-річний Сергій Старцев три роки тому під час бійки убив чоловіка. Каже, то був самозахист, подробиць не розповідає. Коли вийде на волю, хоче залишитися на Тернопільщині.

— У вас зєлєні, лєсов много, а у нас пустині, — говорить суржиком.— Да і в Криму мєня нікто нє ждьот. Я тут єдінствєнний зек, которий сам сєбя сдал. Позвонив у міліцію, чистосердечно розказав, як всьо було. У колонії взявся за ум. Спочатку пішов на СТО, потом на камнє — брігадіром. Теперь работаю в котєльнє.

Усередині зона поділена на житлову і виробничу. Удень більшість по виділеній території пересуваються вільно. Наглядачі — озброєні автоматами, дивляться за засудженими з оглядових веж.

— Маємо на території дві СТО. Майстри обслуговують будь-які машини, від "жигуля" до "мерседеса", — розповідає Дмитро Возняк, 42 роки, начальник колонії. — Є люди, які крім колонії, ніде себе не уявляють. Виходять на волю, свідомо знаючи, що знову щось зроблять, щоб потрапити назад. Цього року перед Різдвяними святами звільнився від нас один чоловік достроково. Приходжу вранці на роботу, а він під дверима з сумкою стоїть. Просить, щоб взяли його назад, бо родичі не прийняли додому. Направив його у громадську організацію, яка опікується самотніми.

×