Зранку в суботу на клумбі неподалік церкви Андрія у Львові сидить скрипаль Теодор Фурта. 14 березня йому виповнилося 100 років. Грає жалісливу мелодію, під неї виконує релігійну пісню. Парафіяни кидають гроші в розкритий футляр з-під скрипки. Здебільшого по 1–2 грн, видніються десятки та двадцятки.
— Знаю більше 300 пісень, веселих та не дуже. Багато ше з дитинства памєтаю, — розповідає скрипаль. — Народився піді Львовом у селі Великий Дорошів Жовківського району. Був девєтою дитиною, вже нікому не потрібен. Як малим захоровав, татові порадили збити труменце, мама на то нічо не казала. Старша сестра почала мене купати в ріжному зіллі, то я вижив. До 10 літ спав на п"єцу. Сестри пряли та співали. Я їм підспівував, ті пісні в памєти тримаю донині.
Кладе скрипку у футляр, іде додому. Там чекає дружина. Теодор Фурта має трьох дітей, чотирьох онуків та двох правнуків.
— За то, шо так на скрипці граю, мене всі люде люблять. Скільки я мав полюбовниць! — розказує дорогою. — Маю двоє дітей від рідної жінки. Називаю їх "праві" — Мирон та Галя. А один син "лівий" — від полюбовниці, Орест сі називає. Він мене в 100 раз вміє ліпше пильнувати, ніж "праві" діти. Хоча тих я годував, вивчив, а тому мало шо давав.
Теодор Степанович мешкає у двокімнатній квартирі на вул. Золотій. Із сусідньої кімнати чути стогін.
— То моя жінка — Марія Михайлівна. Вона на 14 років молодша. Хора на цукровий діабет, то кожен день скигле.
До Фурти підбігає чорне цуценя. Господар гладить його по спині. До дружини не заглядає.
— Перед Марійов Михайлівнов мав багато дівок, — шепоче. — Як був ше в селі, мені сі одна єврейка сподобала. Ладна була! Називалася Марія Ганс, ми її Маньков кликали. Прийшла до мого тата і каже: "Хочу, шоби ваш Торку зі мною женився". Я її хтів. Вона мала дуже багатого діда. Він був фельдшером, коні лікував, за то мав великий капітал. Манька казала: "Я від діда гроші викраду, і ми поїдемо до Гамерики". Прийшла война, її вбили. Ходив на її могилу. З Галев гуляв. Та як пішов до войська, вона вийшла замуж. Її чоловіка машина збила. Моя Марія вже мала двох дітей, як ми з Галев ше раз сі зустріли. Вона каже: "Ти до мене приходи, ми старі знакомі". Ми з нею "добротою" займалися, від того син Орест народився. Потим ше одну мав, у неї була своя дочка. Як узнав, шо до неї ксьондз ходить, лишив її. Марія про то всьо донині не знає.
Підводиться, на гачок на стіні вішає футляр зі скрипкою.
— Має 150 років. Я її купив уже не памєтаю, коли і за скільки, — гладить інструмент. — Грати мене навчив горбатий жидок, шо по весіллях ходив. Мій син вчився в музикальній школі, я ше коло нього підучувався.
Із серванта витягає напівпорожню пляшку кагору та повну — горілки.
— Потрошку п"ю, але ніколи не впиваюся. Учора випив вже трошки — нині ше нє. Все життя курив, — вставляє зубний протез. — До сотки дожив, бо два рази мене благословили. Коли мама померла від тифу, мене забрала сестра, яка була замужем за дяка. До них ходив один граф-монах. Йому треба був хлопець-пахолок, який би образочки в торбині носив. Він мене дуже полюбив, бо ладно вмів перехреститися. Положив руку мені на голову та прочитав велику молитву. "Ти єсть благословьон", — сказав. Другий раз благословили, як мав 18 літ. Тоді така була люта зима, шо вовки дівку з"їли. Вечором ішов зі школи. До мене підійшов старий чоловік, йому було коло 80 літ. Каже: "Кавалеро, я тебе дуже прошу, пошукай: мені золота щека вилетіла". Я кляк у сніг і знайшов. Він відчитав над моєю головою молитву.
Теодор Фурта працював шевцем. Його взуття виставлене в Музеї національної архітектури та побуту. Туфлю зробив зі 83 шматочків шкіри.
8 
35413
Коментарі