У місті Чіатура в ущелині річки Квіріла 15 робочих "канаток" протяжністю понад 6 км. Його називають "столицею канатних доріг". У світі немає іншого населеного пункту, де стільки цього незвичайного пасажирського транспорту. Прокладені понад 40 маршрутів.
Канатні дороги створювали для перевезення шахтарів на рудники. У Чіатурі за часів розквіту добували до 60% світового марганцю. Поряд у селі Чорвіла народився колишній прем'єр-міністр мільярдер Бідзіна Іванішвілі. Його батько був шахтарем на комбінаті.
Встигли покататися на двох "канатках". Їм понад 60 років. Керування застаріле. Відсутня гальмівна система. Якщо вагон зірветься, аварії не уникнути.
Деякі вагони нагадують конструкції фантастичних літальних апаратів пепелац із фільму Георгія Данелії "Кін-дза-дза!". Ними робітники підіймаються на шахти, діти повертаються зі школи додому, жінки везуть обід чоловікам.
Місцеві жителі майже не розмовляють російською, але радо допомагають. Нам із сестрою поступалися місцем у кабіні підйомника біля віконець-ілюмінаторів, щоб могли фотографувати. В одному вагончику пригостили мандаринами, в іншому школярі насипали соняшникового насіння.
Місто Чіатура розташоване на заході Грузії, в регіоні Імеретія, за 220 км від Тбілісі. Добратися сюди можна потягом із пересадкою в Кутаїсі. Також ходять маршрутки з автобусної станції Дідубе, вартість проїзду 10 ларі – 120 грн. Готелю чи хоча б пристойного кафе немає. Зате в магазині можна купити свіжий шоті – грузинський хліб у вигляді човника й традиційний кисломолочний напій мацоні. Він подібний до кефіру. Продається в пластикових стаканчиках. Їдять ложками. Напій готують із кип'яченого молока – овечого, козячого, буйволиці чи коров'ячого. Грузини люблять снідати мацоні разом зі свіжим шоті.
За 10 км від Чіатури стоїть церква на 40-метровій скелі просто над урвищем. Її збудували 2008-го на руїнах фундаменту храму VII ст. Скеля нагадує стовп. Так її й називають – Стовп Кацхі. Ще за язичницьких часів шанували її як місце, де людина може наблизитися до Бога. Понад 20 років тут живе монах Максим. Постійно в молитвах. Раніше вживав наркотики й сидів у в'язниці. До нього нікого не пускають.
Троїцькій церкві в Ґерґеті біля підніжжя гори Казбек – майже 700 років. Добратися з Тбілісі можна автівкою або маршруткою: 165 км Воєнно-Грузинською дорогою до селища Степанцмінда, відомішого за старою назвою – Казбеґі. Взимку шлях може бути небезпечним: лавини з гір часто перекривають шлях, що з'єднує Росію, Вірменію й Грузію. На початку січня знайомі на тиждень застряли в Казбеґі. Їх вивезли гелікоптерами. Дороги не могли розчистити.
Церква Цмінда Самеба – на вершині гори, 2 170 м над рівнем моря. Це на 100 м вище за Говерлу. Із центра селища Казбеґі таксисти пропонують відвезти "Нивою" до монастиря. Пішки короткий, але стрімкий шлях займає 40‑50 хв. Ми йшли довшою дорогою близько двох годин. Патріарх Ілля ІІ сказав, що на Ґерґеті людина стоїть найближче до Бога. Вхід до храму – через масивні металеві двері із залізним кільцем замість ручки. Храм аскетичний: стіни з камінних блоків, без фресок. Фотографувати всередині заборонено.
Маршрут на гору Казбек пролягає повз церкву. Казбек грузинською – Мкінверцвері, "гора з льодяною вершиною". Туристи часто влаштовують тут першу ночівлю, щоб адаптуватися до висоти.
У селищі Степанцмінда – близько 20 хостелів і гостьових будинків. Вартість ночі в гестхаузі – від 20 ларі
(240 грн. – "Країна") з людини. Популярний сучасний Rooms Hotel Kazbegi. Із його тераси відкривається вид на гору Казбек. У лобі-барі зібрано велику бібліотеку різними мовами. Двомісний стандартний номер коштує від $155. За 30,98 ларі (близько 360 грн. – "Країна") в Rooms можна замовити сніданок – круасани, мюслі, медові соти, хачапурі, сирне асорті, томати-гриль, тости й млинці-крепи.
Амфору квеврі – грузинську посудину для зберігання вина – внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Чача – грузинський алкогольний напій міцністю від 30 до 80 градусів. Отримують шляхом дистиляції виноградного вина. 2012 року в Батумі відкрили фонтан, з якого раз на тиждень 15 хв. замість води ллється чача.
7000 років тому в Грузії почали виробляти вино. Зараз вирощують близько 500 сортів винограду
У грузинській мові немає великих букв, а також чоловічого й жіночого роду. Грузини не роззуваються, коли заходять до когось додому.
Сім традиційних грузинських страв
1. Хінкалі нагадують великі пельмені з тонкого тіста, з начинкою з м'ясного фаршу. Їдять руками – поки гарячі. Спочатку відкушують шматочок, випивають бульйон, а потім з'їдають решту. Хвостики залишають. Грузини в ресторанах-хінкальнях замовляють по 10‑15 штук на людину. Вдома готують рідко.
2. Хачапурі перекладається як хліб із сиром. Кожен край Грузії має свій варіант: аджарський у вигляді човника з сирим яйцем, імеретинський – із сиром, осетинський – із сиром і картоплею, сванський – із м'ясом і приправами. Також є пісні – з тархуном, лобіо, шпинатом.
3. Суп-харчо готують із баранини, телятини, курятини чи свинини з рисом і волоськими горіхами. Має бути гострим і густим.
4. Пхалі – холодна овочева закуска, якої є близько двохсот видів. Найпопулярніші пхалі зі шпинату, буряку, баклажанів і капусти. Подрібнену овочеву основу пхалі заправляють пряним соусом із волоських горіхів, кінзи, хмелі-сунелі, часнику, винного оцту. Подають до м'ясних страв.
5. Лобіо – так називають варену квасолю. Таку ж назву має і страва. Відварену квасолю товчуть у неоднорідне пюре. Додають кінзу, часник, цибулю, червоний перець. Подають у глиняних горщиках із мчаді – кукурудзяними коржиками.
6. Гомі – національна страва мегрелів. Наче рис в азіатській кухні, нейтральна за смаком. Готують із кукурудзяної муки крупного помолу. Ще гарячою розкладають по тарілках, у кашу встромляють шматочки сиру сулугуні.
7. Тклапі – фруктова пастила. Готують із фруктів: слив, яблук, персиків, граната, фейхоа, вишень, кизилу. Пюре висушують на сонці у вигляді тонких пластинок-лавашів, тому тклапі інколи називають "кислий лаваш". Використовують для приготування харчо.
5 
35413
Коментарі