У будинку, де народився Фредді Мерк'юрі, живе інша родина

Шість спогадів Максима Кідрука про поїздку в Танзанію

1. У грудні торік поїхали з дружиною Тетяною в Африку на місяць. Хотіли побачити дику природу в Танзанії. Побували в національному парку Нгоронгоро, розташованому в кратері згаслого вулкана. Діаметр кратера – 20 кілометрів. Усередині є озеро, ростуть дерева. Лише тут залишилися чорні носороги. Вдалося впасти на хвіст одній компанії, в джип. Заплатили б дорожче, якби брали машину тільки для себе. В автівці був швед, який перед цим піднімався на Кіліманджаро (найвища гора в Африці. – Країна), двоє нідерландців, бельгієць і ми з дружиною. Всі заплатили по кількасот доларів. Їхали для того, щоб побачити чорних носорогів. Однак за півдня так і не натрапили на них.

Опівдні рушили до санітарної зони, щоб сходити в туалет і перекусити. Тут у гіда задзвонив телефон. Йому повідомили, недалеко бачили самця чорного носорога. Всі готові були відкласти обід і поїхати у вказане місце. Але швед запротестував. Подалися шукати носорога після того, як він сходив у туалет. Знайшли. Носорог лежав на землі і виглядав, як чорна брила. Коли почався дощ, підвівся. Ходив за кількасот метрів від нас. На всю компанію лише в мене був бінокль. Довелося ділитися.

Максим КІДРУК, 33 роки, письменник, мандрівник. Народився 1 квітня 1984‑го в селищі Володимирець Рівненської області. Батько – письменник-гуморист, мати – медреєстратор. Закінчив Рівненський технічний університет. Вступив до аспірантури Київського політехнічного інституту. 2007 року виграв грант на навчання у Стокгольмі. Став аспірантом Королівського технологічного інституту. Був у Швеції майже два роки. Пише пригодницькі романи про мандри, технотрилери. 2009-го перша книжка ”Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії” здобула другу премію літературного конкурсу ”Коронація слова”. Написав 13 художніх романів. Побував у понад 30 країнах. У листопаді 2014 року спільно з організацією ”Література. РВ” розпочали науково-популярний проект Quantum у Рівному. Читав лекції про космічні тіла й квантову фізику. З останньою книжкою ”Не озирайся і мовчи” планує поїхати в тур 100 містами України. Колекціонує холодну зброю та моделі пасажирських літаків. Торік одружився. Весільну подорож провів у Африці. Живе в Рівному

2. Гладив гепардів у Намібії 2014-го. У місті Отжіваронго розташований центр їх збереження: величезна огороджена територія. Погладити звірів вдалося після того, як вони потомилися і лягли відпочити.

Вирішив і дружині показати гепардів. У національному парку Руаха сказав гіду, хочемо побачити саме їх. Цілий день шукали – жодного. Гід розказав: торік бачив їх тут, а цьогоріч – вже ні. Коли повернулися до міста Ірінга, з'явилася новина на BBC, гепардів залишилося 7100 особин. 2012-го їх було вісім тисяч. За п'ять років популяція скоротилася більш як на 5 відсотків. Цілком імовірно, за кількадесят років вони зникнуть. Це може сильно вдарити по популяції інших видів. Адже гепарди тримають на собі цілу еконішу. Гієни взагалі не полюють. Серед левів їжу добувають самиці, але вони – погані мисливці. Переважно харчуються мертвечиною. Її забирають у гепарда. Він – природжений мисливець. Доганяє будь-яку жертву й перекушує їй горлянку. Після цього втомлюється, тому не здатний захистити свою здобич. Гієни і леви її відбирають.

3. Минулий Новий рік планували зустріти в Африці. Вирішили поїхати до міста Мванза на узбережжі озера Вікторія. Знайшов путівник 2014 року. Подумав, ціни можуть бути вищі, але інформація має відповідати дійсності. Вичитав про старовинний пором, що курсує озером, ресторан, де готують смачні фруктові салати й морозиво, кафе з високошвидкісним інтернетом – у Танзанії це проблема.

Коли приїхали, дізналися, що 2015-го на президентських виборах переміг соціаліст. Підняв податки на всі туристичні активності на 20 відсотків, що за півтора року вбило цей бізнес. Ходили містом і майже не бачили білих. Готелі були порожні.

У закладі, в якому путівник обіцяв гарний інтернет, побачили розбите скло, заґратовані вікна й облуплені стіни. Подалися шукати ресторан, де мало бути морозиво і фруктовий салат. За вказаною адресою його вже не було. На поромі теж не покаталися – він зламався, а грошей на ремонт не знайшли. Знищили все описане в путівнику. Провели там два дні. Зустріли Новий рік у місті Аруша, де туристи зупиняються перед підйомом на Кіліманджаро.

4. Стадо з майже 150 буйволів і слона на відстані витягнутої руки бачили в національному парку Руаха. Орендували джип і гіда. На в'їзді зустріли сім'ю британців, які жили в Танзанії близько двох років. Вони взяли машину без гіда, щоб зекономити. Дружина спитала в них, яких диких тварин зможемо тут побачити. Відповіли: "Жирафів і слонів. Інших – як пощастить". У цей момент я кредиткою оплачував дозволи, авто й купу податків. Почав жалкувати, що стільки грошей витрачаємо даремно. Але таки поїхали. Просто біля машини ходили лев і левиця, стадо буйволів, слони. Британці цього не бачили, бо зекономили на послугах гіда.

5. Коли тільки прилетіли в Танзанію, через високу вологість не могли нормально дихати. Хапали ротом повітря. Поїхали в колишню столицю Дар-ес-Салам. Від неймовірної спеки за 10 хвилин шкіра вкрилася цятками. Сховалися в готелі. В номері зрозуміли, отримали опіки. Згодом помандрували в місто Ірінга, що розташоване на півторакілометровій висоті. Приїхали близько 23:00. Таксист відвіз у хостел. Він був зачинений, у вікнах – темно. Водій зателефонував власнику закладу. Вийшов американець. Спитали, де можна перекусити. Порадив пройтися в центр міста. Хотіли взяти таксі, але він відмовив. Запевнив, що безпечно. В Ірінзі вночі 16 градусів тепла, вдень – 24. Повітря таке, що висипаєшся за 6 годин. Багато європейців переїжджають туди жити.

6. За 10 доларів місцевий хлопець запропонував показати місто Стоунтаун на острові Занзібар. Там збереглася середньовічна архітектура й багато історичних будівель. У цьому місті народився і провів дитинство Фредді Мерк'юрі, вокаліст рок-гурту Queen. Зберігся будинок, де він жив. На вході висять дві дошки з інформацією про співака і фото. Всередину зайти не можна, бо зараз там мешкають інші люди.

Близько 85 відсотків жителів Занзібара не мають коштів виїхати за межі острова. Вирощують банани, ананаси, ловлять рибу.