"На платне точно поступимо. Але наш татко стільки не заробляє"

Про що говорять абітурієнти, їхні батьки й викладачі біля приймальних комісій

Біля 16-го корпусу столичного Політехнічного університету на вул. Політехнічна, 14 паркується огрядна жінка, на вигляд років 40. Виходить з авто з дівчиною у короткій джинсовій спідниці. Зупиняються біля входу під вивіскою "Приймальна комісія". Жінка дістає з широкої білої сумки теку з документами.

- Ти хоть би в університет вдягла нормальну юбку, - бурчить до доньки.

- Мама, а нормальна - це яка? По коліна?

- Свєта, давай вернемося додому і ти вдягнеш джинси. А то там люди старші сидять. Ще подумають про тебе погано.

- Мам, вони на оцінки дивитися будуть.

На факультеті інформатики та обчислювальної техніки документи подають двоє хлопців у порваних на колінах джинсах.

- Після першого курсу збираюся поїхати в Америку. Моя подружка торік за три місяці в "Макдональдзі" заробила 4 тисячі доларів. Купила собі крутий фотік, ноутбук і два чемодани фірмових лахів.

- Я в Америку не хочу. Дуже довго летіти. Планую до Бельгії в літню школу з'їздити.

- Чув, що в Бельгії студентам працювати не можна. Там тільки вчаться, бо стипендії високі. Бояться втратити. Бельгія мені не подобається. Дівчата некрасиві, і пиво їхнє дуже солодке. Я таке не люблю.

- Хто крайній на фізику? - цікавиться біля сусідньої аудиторії з високими білими дверима хлопець у квітчастій сорочці.

- Будете за мною, - відповідає дівчина у спортивному костюмі. - Тільки я зараз схожу на обід. Все одно нам заходити аж через півгодини.

- Не йдіть на обід. Подамо документи і сходимо разом.

- А ви тільки сюди документи здаєте?

- Ні, ще на інформатику подав. Мама весною ходила до ворожки. Вона сказала, що я поступлю на два факультети, а на першому курсі познайомлюся зі своєю дружиною.

- А я ще в Києво-Могилянку на інформатику подала. Але там дуже високий конкурс. По п'ятеро людей на місце.

Навпроти входу до університету четверо робітників ремонтують дорогу.

- Задовбали вже ці студенти, - бурчить лисий товстий чоловік у засмальцьованій жовтогарячій жилетці й гумових чоботах. - Цілий день їм дорогу показую. В перехід спуститися лєнь, то скачуть через забор. Прийшла дівчина в короткому платті. Одну ногу переставила, а другу не може. Каблук в решотці застряв. Ми з хлопцями минут із 10 із неї сміялися.

- А вчора один китаєць приходив. Мабуть, учиться приїхав. Питає в мене: "Гдє сдєсь можна покусать?" Кажу: кусати будеш у себе вдома. У нас поїсти можеш через дорогу. Він очі вилупив, не понімає української. Я пальцем тикнув і пішов із хлопцями обідать.

На вул. Мельникова, 36/1 працює приймальна комісія Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка. Руда жінка в черзі перед кабінетом помічає свою знайому.

- Лесю, прівєт. Ви теж сюди документи подаєте?

- Вирішили на Київ їхати, бо у Львові цього року на всі факультети зрізали держзамовлення.

- Я теж про це чула. Але Володя подав документи у Франка на журналістику. Тут подамо на міжнародну інформацію. Не знаю, чи на державне пройдемо. Бал у нас високий. На платне точно поступимо. Але там у рік треба 3 тисячі доларів платити. Наш татко стільки не заробляє.

- Юра досі в Москві працює?

- Ні, зараз у Петербург перевівся. У будівельній компанії працює заступником директора.

- Наш Василь хоче на осінь у Москву на заробітки їхати. Може, Юра йому щось порадить?

- Не знаю. Після того, як його повисили, він кадрами не займається. Я попитаю в нього, але навряд чи.

Двоє молодих викладачок у білих спідницях виходять перекурити на подвір'я інституту. Сідають на жовті лавки. Примощуюсь навпроти них.

- Ти чула, що сьогодні Миколайович сказав?

- Нєа. Що хотів?

- Казав, щоб ми завтра прийшли раніше. Бо багато іногородніх уранці приїжджають. Їм незручно до десятої чекати.

- Я буду приходити на 10.00. У мене поки Андрій із хлопцями встануть, поки поснідають. Поки кожному бутерброди на роботу зроблю. Я не робот. Коли прийду, тоді й буде добре. Ти вчора як у кіно сходила?

- Лєночка, цей Славік - вищий пілотаж. Такі квіти приніс! Я несла їх перед собою, так усі від завісті впісялися. Рози - супер.

- Зустрічатися запропонував?

- Просто запропонував побачитися завтра.

У Корпусі механіко-математичного факультету на просп. Глушкова працює приймальна комісія КНУ ім. Тараса Шевченка. Двоє однокласників із Хмельницького зустрічаються під дверима кабінету, де приймають документи на юридичний факультет.

Скільки в тебе балів з української мови?

164.

А чого так мало?

У мене за тиждень до тестів брат женився. Я не встиг підготуватися.

А в Олега, коли ми українську мову писали, донька народилася.

Серйозно? В Олега з паралельного класу? Та йому ж тільки в лютому 16 виповнилося.

Він зустрічався зі старшою дівчиною. Їй вроді вже за 20.

Нічого собі. Йому, мабуть, пільги дадуть, бо має сім'ю.

Нє, він не женився. Та й вступати не збирається. Не має грошей.

Понятно. А випускний ви як відсвяткували?

Погуляли в "Аполоні", потім їздили до Валєрки додому. Танцювали до четвертої ранку, доки Сашка в льох не провалився. Валєра поліз туди за огірками, а Саша танцював. Задом ішов і впав.

Сильно побився?

У травмпункт відвезли, коліно перемотали. Трохи брову розсік, але голова ціла.

На факультет права в Академію міліції на пл. Солом'янській, 1 у черзі стоять десятеро людей. Дві жінки шепочуться біля вікна.

Свєта мусить запросити дядька на весілля.

Після того як Віті не стало, ми з ними не спілкуємося. Та родина нас за родичів ніколи не вважала. Коли Валіка ховали, вони шнурки з ніг десь заховали. На них можна тільки страшні речі поробити. На сороковини приїхали машиною на кладовище і нас не підвезли.

Все рівно хай на весілля позве дядька і бабу.

- Щоб вони нам поробили? Тільки у квартиру до нас зайде, зразу очима стріляє. Де б що вкрасти чи підкинути. Не хочу їх знати.