Чорновіл вийшов, з усіма обійнявся, розцілувався. Виявилося, делегація чекала Левка Лук'яненка

Дмитро ПОНАМАРЧУК був із головою Народного Руху в момент його загибелі

1991-го В'ячеслав Чорновіл балотувався у президенти. Об'їздили з ним всю Україну. На кожній зустрічі він говорив людям те саме. Я слухав, аж набридло. Куняв у залі з доярками та механізаторами. В'ячеслав Максимович побачив: "Дмитре, чого спите? Вам нецікаво? – Я знаю всі ваші виступи напам'ять. – Добре, скажу щось нове". У наступній промові додав: "Я 30 років кажу одне й те ж – про державність України й демократію. А Кравчук говорить про це лише три місяці – відколи Україна проголосила незалежність".

У вересні 1991-го Чорновіл прийшов на зустріч з офіцерами у головне управління КДБ у Дніпропетровську (тепер Дніпро. – Країна). Перед цим його запросив начальник Володимир Слободенюк: "В'ячеславе Максимовичу, наше управління за кількістю особового складу посідає третє місце в Союзі – після Москви й Санкт-Петербурга". Тиснув психологічно. В'ячеслав Максимович не розгубився: "Чудово. У незалежній Україні знайдемо роботу для всіх".

 

Восени 1991 року їхали до Кривого Рогу. На в'їзді нас мали зустріти "Жигулі" із синьо-жовтим прапором. Під'їжджаємо, а там – величезна делегація. Чорновіл вийшов, з усіма обійнявся, розцілувався. Активісти повезли його до себе, накрили стіл, посадили вечеряти. Виявилося, делегація чекала Левка Лук'яненка – він теж балотувався в президенти. Але нас не вигнали, залишили ночувати. Вранці з'ясувалося, що Лук'яненко ночував у готелі. "Жигулі", що чекали нас, стояли за кілометр від тих, у які ми сіли.

Тієї ночі В'ячеславові Максимовичу постелили перину на ліжку, поряд на стіні висів килим. Мені дали розкладачку. Уже була друга ночі, а він не спав. Раптом спитав: "Дмитре, не хочете помінятися? Я у таборах оголошував голодівки, мене годували насильно. Вставляли через ніс трубку, пробили всі бронхи. Через це важко дихати. А на цьому килимі повно котячої шерсті, ковтаю повітря ротом". На розкладачці заснув миттєво.

Чорновіл завжди прокидався о пів на п'яту ранку. Кілька годин писав від руки заяви чи статті, потім їхав у Верховну Раду. Завжди був перший. Коли не спитав би вартового офіцера, хто найраніше приїхав, відказував: "В'ячеслав Максимович".

За рік до незалежності львівські журналісти запитали Чорновола, чи любить він спорт. "Гайда зі мною на пробіжку", – відповів. Уранці наступного дня бігав із десятком журналістів. Був у жовтій майці та синіх штанях. Потім перестав бігати, не мав часу. Згадував лише, що в таборах практикував йогу.

У Дніпродзержинську (зараз – Кам'янське. – Країна) Чорновіл мав виступати на центральній площі. Сцену облаштували навпроти пам'ятника Леонідові Брежнєву. Хтось подзвонив у міськвиконком: "Якщо на сцену вийде Чорновіл – ми її підірвемо". Його попередили про загрозу. Він вийшов і сказав: "Прошу людей відійти подалі, бо сцену можуть підірвати". Під час виступу усміхався. Казав, що так люди краще його бачать, ніж би стояли впритул. 2 години виступу минули благополучно.

В'ячеслав Чорновіл дуже кохав дружину Атену Пашко. Якось вона дзвонить йому на роботу: "Приїдь раніше, у мене ж день народження". Він виїхав одразу. Попросив водія підвезти його на Володимирський ринок. Годину бігав, шукав жовті троянди. Я відмовляв, бо було вже пізно. Він не відступав: "Все одно знайду. Маю подарувати дружині золоті троянди". Знайшов букет. Дружині на день народження завжди купував ці квіти.

Із пісень найбільше любив "Тернову ружу". Редактори радіо питали про його улюблену пісню – хотіли поставити на замовлення. Кому не казав її назву, всі руками розводили: перерили весь архів і не знайшли. Натрапив на неї в інтернеті після вбивства В'ячеслава Максимовича. Текст на початку 1970-х написав Володимир Іванишин. Під час політичних зачисток він потрапив під потяг. Автор музики – бандуристка Галина Менкуш. Пісню виконувало тріо "Золоті ключі" з Ніною Матвієнко. Кажуть, романс присвячений коханню Атени Пашко і В'ячеслава Чорновола.

 

В'ячеслав Максимович мав феноменальну пам'ять. Знав усі дати – хто коли народився, загинув. Це стосувалося соратників-борців, поетів і подій української історії. Я дивувався, як він не забув цього за 15 років таборів. 24 грудня 1997-го Чорновіл вийшов на сцену театру імені Івана Франка, де святкували його 60-річний ювілей. Напам'ять зачитав пролог до поеми "Мазепа" Володимира Сосюри. Зала заклякла – це було проникливо й бентежно.

У БЕРЕЗНІ 1999 року в мене народився син. Запропонував В'ячеславові Максимовичу стати хрещеним. Погодився. Коли дружину виписали з лікарні, передав їй конверт із пристойною сумою. Сказав, на пелюшки для Вячека. Ввечері подзвонив їй сам. Спитав, чи приніс я додому гроші. Перевірив, чи не пропив я їх із колегами за народження сина.

×