"Саша все робить правильно. Домисли про російський слід – брехня" - як живуть родичі голови КСУ

5

Голова Конституційного суду України Олександр Тупицький - родом із села Білозір'я Черкаського району на Черкащині. Зараз там мешкають усі його родичі. Населений пункт знаходиться за 20 км від обласного центру. Є центром Білозірської сільської територіальної громади. Мешкає понад 8 тис людей.

До Білозір'я з Черкас регулярно ходять приміські потяги. Добиратися недовго. Сходжу не на однойменній станції, а через зупинку — на "Піонерській". Від залізничної платформи дорога веде у ліс. За кілька хвилин ходу видніється магазин.

 

- Тупицькі? Не знаємо таких, - знизує плечима літня продавчиня. Поруч неї чорнява жінка-покупець років 30.

- У нього брат — голова Конституційного суду, - уточнюю.

- А, Ви про Толю Тупицького? Згадала. Тут недалеко його хата. Десь із кілометр, - каже. - Що я про них думаю? Та мені байдуже. Не боюся, що безвіз через якісь рішення скасують. Все рівно нікуди не їджу.

Дорогу до хати згоджується показати покупчиня.

- Мені навпаки, безвіз важливий. У нас із села багато людей на заробітках у Європі. Чимало подорожують. Якщо безвіз скасують, то спитаємо із Тупицьких, - розказує. - Тьотя Наташа (дружина брата голови КСУ Анатолія Тупицького. - Gazeta.ua) однокласниця моєї мами. Завжди ініціативна, активна. У нашому хорі співає.

Будинок Тупицьких — одноповерховий, цегляний. Пофарбований у світлі кольори. На даху виділяються два нових листа шиферу. Решта потемніли від часу. У дворі стоїться автомобіль "Лада".

 

- Вибачайте, що не зустріли машиною. Акумулятор сів, - виходить на поріг Наталія Тупицька. За неї з'являється Анатолій. Ззовні дуже схожий на брата.

- Дійсно схожий? Експертизи не треба?, - вітається за руку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Комітет рекомендував законопроєкт Зеленського про суддів

Просить показати журналістське посвідчення. Фотографує його із обох боків. Пропонує поговорити на вулиці. В хату не запрошують.

– Я менший від брата на сім із половиною. Тому в мене мало спогадів про спільне дитинство. Сашу в селі майже не пам'ятають. Більшість, мабуть і не знає, що в мене є брат. Він закінчив школу, відслужив армію в Одеській області у військах КДБ. Там вступив у партію. Пару місяців попрацював у Смілі на заводі "Орізон". Потім поступив у Харків на юридичний. Звідти направили в Донецьк. Починав слідчим, потім доріс до голови суду. Жінка в нього теж сільська. Чи з Хмельницької, чи то з Тернопільської області. Словом, западяни. Брат увесь час рвався працювати сюди, на Черкащину. Але щось не зросталося.

– Олександр у нас дуже чесний, – перебиває Наталя. – Якось мати хотіла варити горілку. Так він узнав і заборонив. Каже, що так не можна. Мати здивувалася, але послухала. Він і патріот великий. Коли Толя збирався їхати за кордон на заробітки, то спинив його: "Мусиш працювати в Україні й крапка".

– Потяг до справедливості у нього був заложений з дитинства, – продовжує Анатолій. – Якось я школярем розбив на кухні чашку. Злякався, що батьки сваритимуть. Склав із кусочків і поставив під стіну. Сам побіг гуляти. Тут брат приїхав із учоби: "Твоя робота?". Я віднікувався, але Сашко провів допит по усій формі. Мусив зізнатися, - сміється.

Теж маю нахил до юриспруденції, додає.

– Брат у дитинстві вчився краще за мене. Сильно любив читати. Не знаю, звідки це в нього. Батько був шофером, мати – у колгоспі. А він у бібліотеку бігав. Мені в школі не дуже нравилося. А потім пішов у ПТУ – став відмінником. Юридичний технікум закінчив із червоним дипломом. Міг би далі вчитися, але розвалився Союз, можна було бізнесом зайнятися. Мені це більше подобалося. Зараз із тестем тримаємо олійню. Виробляємо справжню, а не ту, що в магазинах продають. Робимо тільки один віджим, а не витискаємо зі сміття всі соки.

 

- Скільки років хаті?, - перепитую.

– Купив у 2000 році. А переїхали 2003-го, – повертається до жінки. – У Саші ніколи допомоги не просив. Він теж не влазить у мій бізнес. Ми дуже дружні, але не просимо про допомогу. В брата своє життя, в мене – своє. Він постійно їздить у село. Дуже турбується про маму. Їй 80 років, пережила інсульт. Зараз із двору не виходить. Батька Миколи не стало в 1999 році. Пережив інфаркт, потім стався рак горла. Ми з братом більше в нього вдалися. Обоє чорняві.

За матір'ю доглядає сестра братів Валентина.

– Про брата дурниці пишуть. Дача у Криму в нього вже давно. Ми ще до війни їздили туди відпочивати. А зараз російські кадастри не співпали з українськими. То він мусив був докупити пару соток землі, щоби до нього не чіплялися (додаткову землю в анексованому Криму Олександр Тупицький придбав 2018-го, встановили журналісти програми "Схеми". На півострові має дачу у селищі Кореїз біля Ялти. - Gazeta.ua). Я із 2014 року в Крим не їжджу. І брат нев'їздний. Боюся, що як поїду, то росіяни закриють. Хіба вони розбиратимуться, який це Тупицький? Я вірю, що Саша все робить правильно. Усі ці домисли про російський слід і якісь брудні гроші – брехня. Усе завжди робить по закону.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відставка суддів КСУ: заяву підписали понад 200 нардепів

Каже, що брат забороняє розповідати іншим про його посаду.

– Коли приїжджає в село, то розпитує, що люди думають, про що говорять. Про земельну реформу розпитував. Говорить по сільському, суржиком. Як усі в Білозір'ї.

Цікавлюся, за кого голосували на президентських виборах.

– Ми були лише за Зеленського, – відказує Наталя. – Я політикою раніше сильно цікавилася. Переживала. А тепер відійшла. Якщо влада в його руках – я спокійна.

 

– От усі кажуть, що Саша протеже Януковича, бо працював у Донецьку, – заувважує Анатолій. – Та якби він був якийсь дурний, то хіба би його Порошенко не вигнав? Чи Зеленський, при якому він став головою Конституційного суду? Сашко розумний чоловік.

Олександр Тупицький їздить практично без охорони, переконує родич.

- Лише раз бачив із ним охоронця. Коли їздив на якусь робочу зустріч із заступником голови облдержадміністрації. В село — завжди сам чи із сім'єю, - переконує Анатолій. - А те, що його на допити викликають, то це вина влади. Став неугодним — зразу справу шиють.

Веде до будинку матері Галини. Дорогою проходимо церкву, яка будується.

- Порошенко посварив людей цією церквою, - випалює Тупицький. - В нас є одна, Московського патріархату. Але почали другу будувати.

У материному дворі — хата, літня кухня, хлів з гаражем і погріб. Переговорити із жінкою Анатолій забороняє.

- Не треба їй оці зайві переживання, - пояснює. - І так подружки дзвонять та допитуються про Сашка. Хочу відключити їй стаціонарний телефон. Нащо воно їй це все треба у 80 років?

Проводить до автобусної зупинки. Дорогою заводить розмову про власний бізнес. Жаліється, що власники великих торгових мереж вимагають хабар за кожен вид продукції на прилавку.

– Хочеш поставити на прилавок літрову пляшку олії – плати 60 тисяч. Захочеш до неї півлітрову – ще 60 тисяч. Це – типова корупція. Депутати сидять на величезній зарплаті й пропихають корупційні закони. А за Союзу вони працювали на основній роботі й лише декілька разів їздили на сесії ухвалювати закони. І за те ніхто їм не платив!

×