В Україні через масові відключення електроенергії після російських обстрілів розгорнули перші пункти незламності. Українці можуть завітати туди, щоб підзарядити ґаджети й погрітися.
У пунктах працює інтернет, відвідувачам безкоштовно пропонують гарячий чай, каву, печиво й різноманітні смаколики.
Знайти пункт незламності поряд зі своїм будинком можна за допомогою спеціальної мапи. Усього в Україні працюватиме майже 4 тис. пунктів. Найбільше їх відкрили в Києві.
Як виявилося, не всі пункти, позначені на мапі, функціонують. У більшості таких місць не встигли облаштувати приміщення для прийому людей або не підʼєднали генератори. У деяких навчальних закладах взагалі не знають про те, що в них мають відкрити пункт допомоги.
У Києві найпершими відкрили мобільні пункти на базі ДСНС. Їх розмістили біля пожежних частин.
Кореспондентка Gazeta.ua спробувала знайти пункти незламності у столиці. Дізналася, чому працюють не всі, та про що там говорять люди.
СВІТЛА НЕМА
Щоб знайти пункти незламності в Києві, треба пройти невеликий квест. Зорієнтуватися допомагає онлайнкарта, яка рясніє різнокольоровими позначками. Мобільний звʼязок час від часу переривається, тому сторінку доводиться перезавантажувати кілька разів.
Знаходимо пункт біля станції метро Олімпійська, позначений фіолетовим кольором. До спецшколи №112 йдемо пішки 5 хв. Розташований навчальний заклад за невеликою алеєю.
На вході перед важкими деревʼяними дверима стоїть високий літній охоронець. Чоловік у чорному картузі, з-під якого стирчить сивий чуб, випускає учнів зі школи і чатує на варті.
– Вам потрібен пункт незламності? – питає, усміхаючись. – Нема в нас, ще не відкрили. Генератор поставили, але ше поки не підключили його. Не знаю, чого вони нас позначили. Підключать – буде функціонувати.
Другий пункт мали розгорнути у природничо-науковому ліцеї №145 за адресою вул. Шота Руставелі, 46. На широкому дворі ліцею, викладеному бруківкою, майже немає людей. З навчального закладу виходить літня жінка в теплій вʼязаній шапці, через низький зріст її куртка майже дістає підлоги.
– У нас сьогодні весь день світла нема – який же тут буде пункт незламності? – різко відказує жінка і йде до виходу.
СТАРА ВУЛИЦЯ
До вул. Молдавської від станції метро Лукʼянівська йти орієнтовно 15 хв. На мапі пункт позначили біля госпіталю. Довго блукаємо спальними дворами. На вулиці чути аромат смаженого сала, що змішався з запахом холодного дощу.
Йти потрібно обережно – взуття їздить намитою на асфальт грязюкою. Опале листя дерев розмокло від вологи й перетворилося на кашу. У дворах між будинками оминаємо глибокі калюжі в дорожніх ямах.
Біля триповерхівки з охайним молочним облицюванням стоять троє людей. Мешканці гуртожитку одразу розуміють, що ми потрапили не за адресою.
У будинку є газопостачання. Води в гуртожитку також не було кілька днів.
– Усіх направляють туди, в район Шулявки, – пояснює дорогу Віталій. – З Довженка якщо заїжджаєте, напротів тролейбусного депо – висотний дом і вуличка така йде. Там пожарна частина – полюбому світло є. То там, навєрно, пункт незламності цей.
– Ми самі ходили шукали. Ви вже треті приходите, вони перепутали, – додає русява дівчина у довгій сірій куртці на сходинці нижче.
"ЖАБКА" І ПОЛЕ НА ТРОЄЩИНІ
До правильної адреси їдемо трамваєм №15, виходимо одразу біля Шевченківського районного суду. Минаємо багатоповерхівку, завертаємо на темну вулицю – і вдалині між дерев бачимо невеликий намет. З маленького віконця на вході видно тепле яскраве світло.
За жовтою табличкою розуміємо, що знайшли потрібний пункт. Для щільності тут двоє дверей на змійці. Заходимо всередину – за столом під стіною сидить рятувальник у синій формі зі світловідбивачами на рукавах та грудях. Вітається і бере кулькову ручку.
– Ми всіх записуємо, щоб порахувати, скільки приходить людей, – зізнається пожежник. Записує синіми літерами "№180". – Заходьте.
Через гул обігрівача на підлозі майже не чути розмов людей, які сидять за столами. У кутку троє співрозмовників пʼють чай з печивом та щось активно обговорюють. У приміщенні пахне теплою чистою тканиною.
Вже за кілька хвилин стає спекотно, приємне тепле повітря розслабляє після холодної довгої прогулянки. У кутку біля входу стоїть шафа з пачками чаю, цукру, печива, паперові стаканчики та серветки. На підлозі лежать крісла-мішки яскравого зеленого та помаранчевого кольору.
– Вода в термосі, чайник стоїть, – рятувальник показує на столи навпроти.
На столах у білі переноски увімкнені дроти для заряду. Поруч лежать коробки зі смаколиками. Біля обігрівача сидить чоловік у чорній кофтині на змійці. Темне волосся на голові трохи скуйовджене, до вуха шиєю піднімається татуювання.
29-річний Дмитро Бондаренко живе в багатоповерхівці на вул. Святошинській. Уже третю добу в нього вдома немає світла, звʼязку, опалення й води.
Дізнався по радіо, що пункти незламності відкрили
– Дома нема світла. Дізнався по радіо, що пункти незламності відкрили. Але не міг знайти спочатку, а потім йшов на Шулявці в підземному переході й побачив вивіску, що пункт на Молдавській, 3А. Прийшов зарядити телефон, подивитися новини, щоб хоч дізнатися, де і що сталося, бо дома нічого не можу включить.
Чоловік приніс три телефони – два сенсорні, перевʼязані кольоровими резинками, і кнопочний. Дроти вставив у переноску, на кутку столу. Кнопочний телефон "жабка" – бабусин, з антеною. Ловить навіть у підвалі, зізнається Дмитро.
– Уже десь 1,5 години тут сижу. Вайфай працює – бомба. Думав, буде багато людей, а коли прийшов, то всього кілька сиділо за сусіднім столом. Не вистачає якогось екрану зі сповіщеннями, щоб головні новини показував. Бо коли починаєш читати, то багато вже що губиться, мішанина така. Я по Києву вчора з семи ранку до 22:45 їздив. Заїхав на Троєщину, два рази там був, вона вся темна. Іду по Троєщині – таке враження, ніби я в полі. Не бачу ні людей, ні будинків. Я знаю, що там будинки – його просто нема, цього масива. Аж лячно стає.
ВІЙНА ЗА РЕСУРСИ
Уже добу Дмитро не може звʼязатися зі своєю тіткою, яка також залишилася без світла та звʼязку.
– Приходив додому, стукав, але в неї темно. Може, на дачу поїхала, якраз в Обухівському районі, – помітно нервує киянин.
На роботу проблеми з електрикою не позначилися, зауважує Бондаренко. Працює промисловим альпіністом – лагодить та утеплює фасади будинків. Замовлення має переважно влітку чи восени, бо взимку для таких робіт несприятливий температурний режим.
– Кави немає? – питаємо.
– Є розчинна, стоїть на полиці, – показує хлопець у чорному теплому светрі, що сидить поряд.
– Печиво стоїть, цукерки, солодощі різні, – додає Дмитро. – Усе безкоштовно, цілі коробки стоять. Палити й пити тут не можна. Бачив, що якийсь дядько заходив – явно під шафе. Йому сказали: "Вибачте, але не можна". Тут біля мене чоловік з ноутбуком сидів працював. Як я чув по радіо, що можна цілодобово. Якщо вже комендантська година – то нікуди й не підеш. Вчора я аж на Теремки заїхав, доки шукав пункти ці. Повезло, що таксист безкоштовно довіз до Електронмаша, бо не вспівав до комендантської. У мене сусіди літні люди, половина з них – єлі ходячі. То хочу дізнатись, де ближче є.
У цього діда "фляга" свистонула
У будинку за дві доби вмикали світло лише один раз на 1,5 год. За цей час киянин не встиг навіть приготувати обід.
– Я вспів мультиварку включити. Хотів кашу зварить, але не вспів. Так вона в мультиварці закрита і стоїть, ну шо з нею зробиш, – розповідає киянин. – У мене газ, але він шось геть слабий. Не знаю, що з ним таке. Скільки не намагався підпалити ту конфорку – воно не робить. Це війна за ресурси, НАТО було завжди під боком, але нас ніхто не чіпав. І тут же вдруг Україна стала їм поперек горла. Поняв, шо там вже в цього діда "фляга" свистонула так, шо мало не покажеться. Або ми вистоїмо, або вони нас знищать як націю. Що б вони не робили, ми все одно будемо терпіти. Цими ракетами вони нас вже не залякають. З ким домовлятися, з сосєдом-хуліганом?
До блекауту майже не готувався. Вдома тримає про всяк випадок свічки, олію, крупи та багато води.
– Водокачка під домом, але до неї ще попробуй підійти – черга людей 50 постійно. Якщо отак тижнями не буде світла, то зберу свій походний набор – і десь у ліс поїду. А шо вже робить? Ніхто не був готовий до цього. Коли почали виключать по графіку, то якось плюс-мінус з цим мирились. А це гахнуло так, що нічого не працює – то вообще торба. У мене є дача, але там газовий котел, а в такий зимовий час обігрів хати буде десь тисячі три коштувати в місяць. Таких грошей у мене немає. У квартирі трьома пледами вкрився, поспав трохи – і пішов собі у пункт.
Брудний одяг Дмитро пере вручну. Навіть коли вмикають світло, боїться запускати пральну машину. Раптом за наметом чути гучний гуркіт машини.
– О, мабуть, десь пожежа, – припускає Бондаренко й прислухається лівим вухом до звуків.
ОАЗА В ПУСТЕЛІ
За сусіднім столиком розслаблено, відкинувшись на спинку стільця, сидить чоловік у яскравому синьому бомбері, у правому вусі носить сережку. Заряджає телефон і рукою з прозорого пакета дістає солоне печиво.
– Пригощайтеся, дуже смачне, – 27-річний Олег Дзюбенко підсовує пачку ближче. – Такі крєндєльки спробуй ще в магазині знайти.
Про пункти незламності киянин дізнався від матері. Через відсутність звʼязку не міг знайти точне розташування. Їхав зарядити телефон за іншою адресою.
– Мені для роботи постійно потрібен інтернет, – пояснює Олег. – За містом світло часто падає, а в місті ні – до недавніх пір. Вона мені скидає, думаю, ладно. Поїхав на проспект Перемоги, 7А, проїхав випадково свою зупинку. Тут в підземці на Шулявці побачив просто обʼяву. Вчора вештався 5 годин по місту, по різних пунктах незламності – ніф*га не працює.
Заходив у школи, ліцеї – однак пунктів знайти так і не вдалося. Було два варіанти – поліцейські відділки або ДСНС, згадує Дзюбенко.
Ніф*га не працює
– Бачу, тут стоїть палатка. Я коли підходив, у мене було таке відчуття, що я в пустелі оазу знайшов. Я голодний, холодний, повний рюкзак техніки, на телефоні 20 відсотків заряду якраз залишилося. Тут вчора, мабуть, 3 години провів. Сьогодні сподівався, що буде світло. Бо на сусідній вулиці біля моєї оселі вже скрізь воно є, а в мене немає.
Чоловік живе на вул. Уманська. Світло вдома не вмикали понад три доби, однак горіли ліхтарі.
– Вода є, у якийсь час навіть була трохи гаряча. Вдома стоїть бойлер і вона, вочевидь, просто не встигла охолонути. Посуд перемив – уже добре. Я працівник служби підтримки, на телефоні тут не посидиш. Але на роботі все чудово розуміють. Самому цікаво, чи буде зарплата за ці дні. Таке передчуття, що за кілька днів через клятих кацапів тисячі дві втратив. У мене поденна ставка, але робота стала. Може, завтра за місто до родичів поїду, у них є генератор. Мені хоча б так, як воно було – пропадає й зʼявляється.
У наметі стає жарко, відвідувачі навіть зняли верхній одяг. Рятувальники вимикають обігрівач, щоб стало трохи свіжіше.
БІЛА ВОДА
Пункт незламності біля станції метро Нивки розташований неподалік елітних новобудов. У вікнах багатоповерхівок не горить світло, а тільки де-не-де миготить свічка чи ліхтар. Мобільний пункт встановили на алеї поблизу пожежної частини за адресою пр-т Перемоги, 69/1.
Намет стоїть за шлагбаумом на траві. Заходимо і стає зрозуміло, що знайти місце тут буде складно. Біля двох довгих столів на лавах щільно одне до одного сидять люди з телефонами в руках. Столи вкриті дротами білого та чорного кольорів.
У приміщенні тепло й затишно. Каву та чай безкоштовно можна взяти за столом, де сидять рятувальники.
У кутку біля входу двоє малюків граються іграшковим піаніно та машинками, що лежать на низенькій тумбі. З протилежного боку поставили обігрівач, під ним на стільцях без столів гріються ті, кому не вистачило місця. Деякі заряджаються стоячи.
– Я не планувала взагалі йти, але батьки поїхали на роботу, то самій було не дуже сидіти, – каже Катя. Розстібнула довгу бежеву куртку, під якою видно теплий флісовий костюм. – Води не було тиждень у нас. Комунальники приїжджали, щось стояли, але нічого так і не змінилося.
– У нас до цих пір вода якась біла, – приєднується до розмови Денис, що сидить навпроти у чорній куртці з білими шкіряними вставками. – Гаряча вода залишає наліт, але хоч є.
– З напором проблеми в нас, – додає Катя.
Щоб не перекрикувати обігрівач, Катя та Денис нахиляються нижче одне до одного. До переноски з ноутбуком підходить білявка низького зросту, очі підвела довгими стрілками.
Гаряча вода залишає наліт
– Я пішов до ДСНС і запитав. Мене направили сюди, – розповідає хлопець. – Вчора ходив, питав у людей – а ніхто не знає. Я вперше, але добре тут – тепло, світло. Тільки вайфай не працює, але, казали, налаштують. На вулиці біотуалет навіть стоїть.
– Нарнія якась. Мене зі школи відправили в пожежну частину. Там жіночка сиділа, і я запитала, чи можна телефон зарядити. А вона сидить з такою великою лампою і відповідає: "Ну де?! Бачите, що світла немає?" Слава Богу, що я студентка, і не сильно страждаю від цих відключень. Я з Харкова, у нас викладачі все розуміють, бо в них так само. Добре, що зробили такі пункти, бо вдома хочеться тільки спати чт їсти.
– Якщо є що їсти, – жартує Тарас, чоловік з ноутбуком на колінах поруч. – У мене все в холодильнику зіпсувалося. Сьогодні третя доба, як не вмикають світло.
Усе нові відвідувачі заходять в намет – і одразу прямують до обігрівача. Пожежники радо частують киян гарячим чаєм. У колі за стільцями почалися розмови про правильне харчування, філософію, психологію. Прийдуть сюди й завтра, зізнаються Катя й Денис, хоча б з кимось поговорити.
2 
79692
Коментарі