Майже два місяці в Україні – політична криза. Влада не бажає йти на компроміси з Майданом, опозиція не може визначитися з єдиним кандидатом у президенти і планом дій. Тож невідомо, чим і коли закінчиться протистояння між більшістю суспільства і владою, між владою і опозицією, і як змінюватиметься розстановка політичних сил у країні.
Запитуємо експертів:
1. Чи може вирости з Майдану кандидат, який претендуватиме на перемогу на президентських виборах 2015 року?
2. Як Майдан змінить опозиційне політичне середовище до наступних парламентських виборів? Які гасла можуть зробити популярною нову партію?
Дмитро КАПРАНОВ, 46 років, письменник і видавець
1. На Майдані сьогодні відбувається зміна політичних еліт. Та йдеться не про лідерів, а підґрунтя, яке потім породить лідерів. Чайник найкраще нагрівати знизу, а не зверху. Те, що було в партійному будівництві й політичному житті, – це проекти згори, тому вони були проплачені й неефективні. Експерти вважали, що українці зневірені. А насправді будувалися горизонтальні зв'язки. Люди зрозуміли, що наявна вертикаль влади неефективна, така система не підходить їм. Тому згуртовувалися в боях із забудовниками, ставали на захист пам'яток, боролися з даїшниками. Сьогодні всі вони – на майданах.
Теперішня ситуація змінює і професійних політиків: вони навчаться працювати в швидшому темпі або відходитимуть від справ.
Новий лідер потрібен для харизматичного керування країною. Поки що харизматів не видно. Але він не обов'язково й потрібний: структуроване громадянське суспільство може висунути в президенти людину, яка буде меншим злом, щоб контролювати її. Якщо з'явиться харизматичний лідер, йому або доведеться ламати хребта громадянському суспільству, або бути співголосним із ним. Тобто спиратися на відчуття потреб людей. Але якщо закріпимо механізми громадянського суспільства, зможемо обійтися без харизматичного лідера.
2. Політики-романтики думають над тим, як Майдан осідлати, а політики-песимісти – як його придушити. Тому Майдан не оформиться в політичний рух, якщо не буде кровопролиття. Але спектр впливових політичних партій, зокрема парламентських, скоріше за все, розшириться.
Юрій РОМАНЕНКО, 37 років, політолог
1. Майдан не дасть нових лідерів, бо не демонструє здатності будь-що вигравати. Він не має суб'єктності, бачення, ресурсів. Як тільки олігархи вийшли з гри – 3 грудня, коли провалили голосування з відставки уряду і було видно, що відбулися інші домовленості, – Майдан почав маргіналізуватися.
Після того що відбулося в парламенті 16 січня, під великим питанням можуть бути і президентські вибори. Майдан як інструмент захисту налаштованих мас проти влади не працює. Банкова починає відіграватись. Якщо не відбудеться революції, у країні настане реакція.
2. Зникнуть багато політиків, які в цій ситуації показали неспроможність щось робити. Майдан ставить хрест на нинішній парламентській опозиції. Принаймні в тій формі, в якій вона існує. Політичне середовище проявилося в громадянських організаціях, далі вони структуруватимуться в політичні партії або маргіналізуються і розбредуться.
Опозиційних партій буде кілька. Їх популярність залежатиме від здатності артикулювати свою ідеологію, погляди та захищати їх.
Денис БОГУШ, 40 років, політтехнолог
1. Якщо прізвище кандидата від Майдану – Кличко, то так. Якщо інше прізвище – ні. В Україні, аби бути претендентом на посаду президента, потрібно мати рейтинг. Для цього треба пройти кілька виборчих кампаній. І то не завжди вони допомагають. Слід зайняти правильну нішу та об'єднати навколо себе різні групи виборців. Їм потрібний аргумент, щоб вони відмовилися від тієї сили, яку довго підтримували. Цим кандидатом може бути також Порошенко – він виявився посередині між опозицією та владою, за останні місяці рейтинг його зріс. Але з Майдану не вийдуть нові політики-важковаговики. У нас президентом може стати тільки колишній прем'єр-міністр. Українці надто довго приймають кандидата.
2. Майдан є чимось окремим від опозиційного середовища, тому не змінюватиме його. Так, опозиціонери там виступають. Але Майдан хоче іншої країни, а опозиція – іншої влади. В результаті цього протистояння можуть виникнути локальні конфлікти серед опозиціонерів. Це змінить настрої електорату, проте навряд чи кардинально.
Тарас ВОЗНЯК, 56 років, культуролог та громадський діяч
1. Майдан – це кастинг кандидатів на президента. Починаючи від Януковича й до Порошенка. І тут він виконав свою роботу. Наприклад, ми побачили, як зріс рейтинг останнього. Він є доволі реальним кандидатом.
Інше питання: чи кандидат із Майдану переможе на виборах президента? Можливо, спочатку він стане прем'єром, а потім – главою держави. Можуть вийти до вищої ліги й непартійні політики. Тобто Майдан обирає ідеальних лідерів з усього політичного класу. Але громадські представники – це політики іншого порядку. Вони, можливо, й будуть кандидатами на президента, але років через 20. По-перше, ідеальний претендент має об'єднати людей. Ніхто поки що не зміг виконати цього завдання до кінця. По-друге, ця людина повинна не просто замінити Януковича, а змінити форму врядування в країні. Голосування по законах, що урізують права та свободи громадян, засвідчило: ця влада дійшла до свого маразму.
2. Опозиційне середовище змінюється. Наприклад, Тягнибок уже не може претендувати на президентство. Хоча ще півроку тому він кокетував на цю тему. На сцені один із головних спікерів, до якого прислухаються, – Порошенко. Активний Луценко. Він є одним із реальних лідерів опозиції.
Головним гаслом зараз має стати таке: "Ми хочемо змінити систему влади, а не лідерів". Мусимо дійти далі, до дна. Лише коли від нього відштовхнемося, можуть бути результати.
Олеся ЯХНО, 35 років, політолог
1. Майдан показав, що є потреба в новому лідерові – через високий рівень розчарованості як у владі, так і в опозиції. Суспільство не сприймає увесь політичний клас. Але до президентських виборів 2015 року залишилося мало часу. Новий кандидат не встигне виокремитися. Ця людина має бути кардинально інша за стилістикою. Українці вже не вірять озвученим гаслам. Влада апелює до того, що політична криза заважає розвитку економіки, опозиція все зводить до конкретних персоналій. А жодних системних пропозицій ми не бачимо. Опозиція обіцяла "команду української перемоги". І якщо політики акцентують на "команді", то люди – на "українській перемозі". Політики мають нести доктрину об'єднання країни. Це повинно допомогти Україні перетворитися з квазірадянської на самодостатню державу національного зразка.
2. Протест змінює опозиційне середовище і загалом – політичне. Влада і опозиція втратять частину електорату. На другий план відійдуть радикальні підходи, які уособлюють "Свобода" і Партія регіонів. Нові політсили зможуть проявити себе лише під час наступної парламентської кампанії після виборів 2015 року.
Володимир ДУБРОВСЬКИЙ, 51 рік, економіст
1. За "темну конячку" не голосуватимуть, бо краще відоме, аніж невідоме. Люди із пересторогою ставляться до нових гравців. Поки що бачимо шановане коло непарламентських політиків – Гацько, Руслана Лижичко, Луценко. Вони є перспективними, проте серед них немає успішного кандидата до виборів 2015 року. Можливо, ідея щодо харизматичного лідера хибна. Є така думка: "Ющенко довів українцям, що можна жити без президента, а Янукович – що треба жити без президента". Потрібно вибудовувати таку систему, щоб ніхто не міг перебрати забагато влади.
2. Опозиція за цей час змужніла, хоч і розчарувала людей. Адже у них мав бути план на випадок того, що сталося. Опозиційні лідери зрозуміли, що треба спуститися з небес, бо без підтримки майданівців вони слабкі, іноді – безпорадні. Тим часом піднімаються нові сили. Доволі гучно про себе заявляє "Демократичний альянс". Думаю, в наступних виборах він братиме участь як один із потенційних фаворитів. Поки що є певний вакуум, бо немає партії, яка була би справді ліберальна. Вона має чесно сказати, що треба робити, і хоча це буде боляче – зробити.
Щодо ідей є певний світовий консенсус. Вони мають бути соціал-ліберального напрямку, тобто за ринковою економікою підприємствам – волю, населенню – гарантії.
1 
1
Коментарі