Прем"єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон хоче обмежити масовий наплив іммігрантів із країн Євросоюзу. Про це він розповів в інтерв"ю газеті Guardian. За його словами, після приєднання до ЄС Польщі, Латвії, Литви та інших країн, до Об"єднаного Королівства одразу перебралися близько півтора мільйона людей. Від 1 січня 2014 року жити і працювати у Британії отримали право громадяни Болгарії й Румунії. Побоюються, що це призведе до нової хвилі імміграції, особливо безробітних ромів.
У країні незадоволені, що приїжджі часто не шукають роботи, однак включаються в систему соціального захисту й безкоштовної медицини. Деякі примудряються на виплати з безробіття та на дітей купувати дорогі будинки, машини, предмети розкоші. У країні зростає популярність Партії незалежності Об"єднаного Королівства –UKIP, яка категорично виступає проти імміграції.
– Людина може 1 січня приїхати з Румунії і за 12 тижнів уже мати право на допомогу з безробіття. Як на мене, це обурливо, – каже лідер UKIP Найджел Фарадж
Валері РОУС, 56 років, інспектор імміграційної служби, Лондон:
– Я контролюю тих, хто отримує виплати від держави. Теоретично, вони мають робити все можливе для інтеграції у британське суспільство. Насправді більшість не записуються на жодні курси, не проходять перекваліфікацію. Моїх повноважень не вистачає на щось серйозніше, ніж просте складання претензій. У виплатах не відмовляють, бо інакше родина залишиться без засобів до існування. А люди потім за ці гроші винаймають розкішні апартаменти, купують дорогу техніку й алкоголь. Та це мова про тих, хто переїхав на постійне місце проживання переважно з Африки. Зі слов"янами чи азіатами, наприклад, проблем не маю. Кілька місяців отримують виплати, оформлюють усі дозволи, тоді знаходять роботу і працюють, як прокляті.
У приїжджих із Близького Сходу часом трохи гірше з мовою, але вони беруться за всі підробітки, які їм пропонують. 18-річна Зухрір з Іраку вдень на курсах, увечері прибирає у сусідів, уночі дивиться за дітьми ще однієї сусідки, коли їхня мама чергує в лікарні. На вихідні викладає як волонтер арабську, щоб мати пільги при вступі в коледж.
Зараз говорять про обмеження внутрішніх міграцій – через засилля ромів. У великих містах поліція якось ще контролює ці процеси. Та коли вони виїжджають кудись подалі в містечка і села, місцеві констеблі практично безсилі. Хоч не можу сказати, що кількість крадіжок зросла критично. Просто людям не подобається, що вони ставлять намети, влаштовують гуляння, галасують.
У нас у службі – працівники різних національностей. Є й двоє ромів. Я захоплююся результатами їхньої роботи. Допомагають людям влаштовуватися в школи, знайти роботу, обрати курси мови. Тобто якщо є бажання, можна нормально влаштуватися. Все залежить від вибору людини.
Дуже позитивно ставлюся до різних гетто. Так, там не люблять чужинців і в зовсім далеких районах може бути небезпечно, хоч я не знаю таких місць у Лондоні. Але там значно більше успішних людей, ніж серед тих, хто селиться серед британців. Своє оточення допомагає легше сприймати нове. Серед тих, хто живе окремо, багато випадків депресій і спроб самогубств. Менше дітей, що добре вчаться у школах.
Не думаю, що суворіші закони допоможуть розв"язати проблему. Потрібно краще контролювати, що роблять приїжджі в перші місяці. Рік отримуєш допомогу, але роботу так і не знайшов? Отримуєш допомогу на чотирьох дітей, а вони бігають голодні і брудні, не ходять на жодне заняття, а в холодильнику – тільки напівфабрикати? Що ж, грошей від уряду більше не буде. Він зробив для тебе все, що міг.
Пешту КОВАЧ, 54 роки, дитячий стоматолог, Манчестер:
– Я – циган, але усиновлений румунами. У 20 років переїхав сюди, закінчив медичний коледж, потім університет. Дружина у мене англійка. Допомагав нашим, чим міг, доки її не обікрали на вулиці. Було й таке, що давав гроші, влаштовував на роботу, а людей потім ловили на крадіжці чи, найстрашніше, спробі вкрасти дитину.
Британські закони такі лояльні, що тут навіть у в"язниці сидіти досить приємно. Звісно, приїжджає всяка потолоч з усього світу. Не кажу, що основною бідою є цигани. Минулого тижня однокласницю доньки зґвалтували двоє єгиптян. На вулиці впіймали банду наркоторговців із Росії, кілька поляків тримали бордель. Звірів вистачає серед будь-якого народу.
Ми з дружиною усиновили дівчат, яких покинули батьки-цигани немовлятами. Цього року у них – випускний клас. Син із невісткою всиновили хлопчика із Сомалі. Маленький Пешту разом із їхньою рідною донькою отримує усе найкраще, що вони можуть дати.
Тозомул АЛІ, 34 роки, технічний консультант, Лондон:
– Мій батько приїхав до Великої Британії в середині 1960-х із Індії. Себе називаю британським азіатом. Виріс у Лондоні.
Гадаю, прем"єр Кемерон хоче показати суворе ставлення до мігрантів, бо протягом декількох років він зменшував пільги для місцевих. Уряд працює над тим, щоб зрівняти обидві категорії. Деякі пільги у Британії занадто щедрі. Люди, які працюють і платять податки, мусять чекати тижнями на державну медичну допомогу, бо на неї забагато претендентів. У тому числі іммігранти, які тільки що приїхали і ще не платять податків.
Мігранти за роботу вимагають менше грошей, ніж місцеві. Останні не можуть конкурувати з ними. Тож нерідко вирішують, що краще взагалі не працювати і вимагати допомогу від держави.
Треба пам"ятати, що Британія – це острів. Якщо тут будуть приймати всіх, то вона потоне.
Найбільші шахрайства із соціальними виплатами
У серпні 2013 року міністр із реформи соціальної допомоги Великої Британії лорд Ентоні Фрейд оприлюднив список найбільших шахраїв із соціальними виплатами, яких викрили спеціальні слідчі команди його відомства.
Гюберт Смолл, 56 років, оформився на соціальну допомогу в 500 тис. фунтів стерлінгів на рік, це понад 7 млн грн. Використав у трьох різних округах три набори документів, зокрема свого покійного брата. Ув"язнений на п"ять років.
Фанта Сесе, 42 роки, іммігрантка зі Сьєрра-Леоне, отримала близько 400 тис. фунтів допомоги. Не маючи права на роботу в Великій Британії, працювала у двох місцях за фальшивими документами. Позбавлена волі на 28 місяців.
Ґледіс Попула, 48 років, засуджена на два роки тюрми за те, що оформилася на соцдопомогу в понад 200 тис. фунтів. Іммігрантка з Кенії одночасно отримувала орендну плату, здаючи нерухомість, і мала таємні банківські рахунки.
Гелен Коу, 47 років, вимагала понад 100 тис. фунтів допомоги як самотня особа, що потребує догляду. Насправді жила з коханцем, вирощувала арабських коней та породистих собак. Засуджена до двох років в"язниці.
Майкл Данн, 58 років, із міста Кіркбі, вимагав 74 тис. фунтів стерлінгів допомоги. Казав, що не може ходити й потребує цілодобового догляду. Тим часом працював футбольним стюардом. Отримав 40 тижнів в"язниці.
1 
1
Коментарі