пʼятниця, 15 квітня 2022 15:57

Спецтема: Війна Росії проти України

"Війна триватиме, доки свідомість не зміниться, доки в Україні більшість не говоритимуть українською" - актор Дмитро Лінартович

Отримавши свободу, українцям постійно треба буде за неї боротися. Доведеться зосередитися на всьому українському, культивувати й розвивати своє. Тільки таке усвідомлення допоможе втримати нашу перемогу. Без цього усвідомлення війна може тривати і 20, і 40 років.

Про це Gazeta.ua в інтерв'ю розповів актор театру та кіно Дмитро Лінартович. З початку повномасштабної війни Росії проти України пішов на фронт добровольцем.

Не зміг бути осторонь російсько-української війни. Тому взяв до рук зброю і пішов добровольцем боронити землю. Тут уже не має значення професія. Моє ремесло відходить на далекий план. На фронті я з усіма на рівних стою в строю, виконую накази. Це мій громадянський обов'язок як українця, який любить Батьківщину.

Мої побратими - жертовні люди, які готові життя покласти за Україну. Одержимі, харизматичні, в них є амбіції розчистити нашу землю й вигнати з неї покидька. Ці люди викликають повагу. Багато чого вчусь у них, а вони щось беруть у мене. І цей взаємозв'явзок дуже насичений, оскільки час спресований у військовій справі. Ми ділимо шмат хліба, п'ємо з одного казанка, можемо їсти однією ложкою, міняємося набоями. В нас козаччина своєрідна. Коли ми переможемо, тоді повернемося до своїх професій.

Автор: Facebook
  Дмитро Лінартович - український актор театру, кіно та дубляжу. Народився 22 листопада 1978 року у Києві в родині Костянтина Лінартовича, актора і режисера. З дитинства хотів стати військовим, тому після закінчення школи пішов в армію у прикордонні війська. 2003 року Дмитро закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Першу велику роль отримав 2002 року у фільмі "Невелика подорож на великій каруселі" режисера Михайла Іллєнка. Через 10 років зіграв головну роль у стрічці "Той, хто пройшов крізь вогонь". У цій біографічній драмі Лінартович зіграв воєнного пілота родом з Полтавщини Івана Додоку. 2016 року випустив авторський альбом "Мобілізація" після участі у війні на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Дмитро пішов добровольцем. Служить у роті «УВО», що входить до складу 112-ї окремої бригади територіальної оборони.
Дмитро Лінартович - український актор театру, кіно та дубляжу. Народився 22 листопада 1978 року у Києві в родині Костянтина Лінартовича, актора і режисера. З дитинства хотів стати військовим, тому після закінчення школи пішов в армію у прикордонні війська. 2003 року Дмитро закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Першу велику роль отримав 2002 року у фільмі "Невелика подорож на великій каруселі" режисера Михайла Іллєнка. Через 10 років зіграв головну роль у стрічці "Той, хто пройшов крізь вогонь". У цій біографічній драмі Лінартович зіграв воєнного пілота родом з Полтавщини Івана Додоку. 2016 року випустив авторський альбом "Мобілізація" після участі у війні на Донбасі. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Дмитро пішов добровольцем. Служить у роті «УВО», що входить до складу 112-ї окремої бригади територіальної оборони.

Протягом усього життя тісно пов'язаний із військом. Старшокласником був актором у театрі Збройних сил України. 1993 року їздили з гастролями по військових частинах, літали з концертами в Крим для морських піхотинців, берегової охорони. Виступали і на кораблі, і на підводному човні. Потім ще проходив строкову службу і був на Донбасі під час шостої хвилі мобілізації. Також працював на військовому телебаченні, багато записував соціальних роликів.

Коли стається біда і московит приходить на твою землю, ти починаєш мобілізуватися і давати відсіч. Саме тому так назвав свій пісенний альбом "Мобілізація". (Альбом вийшов 2016 року, містив 13 пісень-оповідей. - Gazeta.ua). Це була рефлексія на війну на Донбасі. Авторські пісні в баладному варіанті. Брав історії людей, що ризикують життям. Написав про волонтерку, морського піхотинця й про сапера. Альбом без патетичного тону. Багато цих пісень взяли на радіо, їх крутять. Мій альбом є в Залужного (Валерій Залужний - генерал, головнокомандувач Збройних сил України. - Gazeta.ua). Також у багатьох капеланів, на військовому телебаченні, у військовослужбовців, добровольців. Я багато виступав у госпіталях, військових частинах.

Роблю мініконцерти, коли між завданнями випадає 15-20 хвилин на особисті справи. Співаю під гітару щось більш жартівливе, іронічне. Мало виконую серйозних пісень, бо хочеться, щоб усмішка пролунала. Не можемо з хлопцями постійно бути на чатах. Складно психіці. Зараз уже написав пісню "Капелан". Чи виллється це в новий альбом, поки що не хочу загадувати.

Автор: Facebook
  Дмитро Лінартович служить в одному загоні із поетом Сергієм Пантюком (на фото посередині)
Дмитро Лінартович служить в одному загоні із поетом Сергієм Пантюком (на фото посередині)

Мій позивний - "Вогник". Щоправда, побратим Сергій Пантюк дав спочатку інший - "Вогонь", який протримався кілька годин. (Сергій Пантюк - український письменник, перекладач, редактор і видавець. Із Дмитром служить у Теробороні Києва. - Gazeta.ua). Якось проходили коридором і мене хтось голосно гукнув: "Вогонь!" І всі, хто стояв зі зброєю, на цю команду зреагували. Тому ми вирішили, що це діло безнадійне, бо ще перестріляють одне одного. Тоді стали мене звати "Вогником". Певно тому, що маю запал всередині. Не думаю, що то підв'язка до ролі, бо це шаблонне мислення (найвідоміша роль Дмитра Лінартовича - "Той, хто пройшов крізь вогонь". - Gazeta.ua).

Якби тут була українська мова і свідомі люди, то цього усього не було б

Ми ще воюємо не тільки за свою незалежність, а за манкуртів, запроданців, за несвідомих людей. Якби тут була українська мова і свідомі люди, то цього усього не було б. Гине цвіт нації за тих, хто не розуміє, що таке українськість, що таке рідна земля, мова, культура.

Російська культура - це абсолютно інакше єство, ментальність, це чуже. Її навмисно штучно нав'язували. Зараз треба культивувати й розвивати своє. Шліфувати, розроджувати, поширювати українське. В нас є свої прекрасні художники, письменники, композитори, митці. Їх треба висувати на перший план. Немає часу займатися російською культурою, та ще під час війни, коли прийшов московит із загарбницькою психологією. Тоді варто пригадати Бучу, де просто був вандалізм, садизм. Треба згадати Харків, Маріуполь, всю Україну, на яку суне чорний чобіт. Треба думати про українське українською.

Як хочете заможно жити, панувати на свій землі - беріть своє, рідне, опановуйте. Не вмієте, не виходить - підучіться

Зараз треба цілісніше, сфокусованіше зосередитися на Україні. Наш єдиний вихід і спосіб - мова. Якщо ми щось призабули по історії - то треба нагадати. Витягувати забутих авторів. Скількох українців у нас "поховано", скільком українцям крила навмисно ламали. Треба робити висновки. А як цього не зробимо, будемо віхтями все життя. Побитими, нещасними й затурканими. Як хочете заможно жити, панувати на свій землі - беріть своє, рідне, опановуйте. Не вмієте, не виходить - підучіться.

Можна воювати і 20, 30, 40 років. У війні народжуватимуться й житимуть, доки не станеться усвідомлення. І що раніше воно станеться, то раніше ми переможемо

Війна триватиме, доки свідомість не зміниться, доки в Україні всі не перейдуть на українську. Якщо цього не буде - то марна справа. Так можна воювати і 20, 30, 40 років. У війні народжуватимуться і житимуть, доки не станеться усвідомлення. І що раніше воно станеться, то раніше ми переможемо. Коли почнуть тренери говорити українською у спортивних секціях, командири по раціях команди даватимуть українською. А не так, що більше військовослужбовців говорить російською. Де таке бачено? Це ганьба.

Якщо буде українська всюди, то ніхто сюди не попреться. А то догралися, що приходить московит і каже: "Чекайте, так ви ж говорили тут нашою мовою, то ми прийшли по нашу мову". Проблема, що ми не зідентифікували себе, взяли чуже. А якщо ти береш чуже, то не належиш сам собі.

Театр і кіно після перемоги я бачу тільки українською мовою. Безумовно, війна торкнеться всіх і кожного. І навіть того, хто думав, що це так просто минеться. І що свобода дається легко. Але буде різна тематика, бо на одній війні в повоєнні часи не можна. Мають бути і соціально-побутові теми, і фольклорні, і філософічного штибу.

Автор: Facebook
  Дмитро Лінартович воює в загоні Тероборони
Дмитро Лінартович воює в загоні Тероборони

Якщо українці не розслабляться, будуть самовимогливі й самовибагливі, тоді в нас буде все гаразд. Піднімати своє і плекати порядок, культуру українську - тоді ми піднімемося. Режисери й кіносценаристи мають не боятися писати українською. Хай створюють образи, які були б для хлопців зразком. Щоб із нього можна було брати приклад. А не робити з українця дебіла.

Якщо не буде усвідомлення, то все решта - намарне. Переломний момент не настав

Отримавши свободу, ти за неї борешся постійно. Треба бути на чатах, зосередитися. Бо відбудувати дорогу, відновити країну - це кошти. А тут йдеться про свідомість - що в головах відбудеться. Якщо не буде усвідомлення, то все решта - намарне. Переломний момент не настав. Людина - істота, яка постійно розслабляється. Зараз одні віддають життя за Україну, щоб інші допетрали, що це треба. Це велике перегойдування людської енергетики. Попереду дуже велика боротьба.

Перемога буде наша, це зрозуміло, але що з нею робити? Це так само, як коли зводиш будинок, його ще потім треба утримувати. Якщо цього не робиш, то стає занехаяний. Так і з перемогою. Її треба утримувати постійно. І це треба говорити нащадкам. Це має настільки зацементуватися, щоб було, як 10 заповідей.

Після перемоги заварю чорний чай, вийду до водойми, довго дивитимусь у далечінь і співатиму під гітару.

Зараз ви читаєте новину «"Війна триватиме, доки свідомість не зміниться, доки в Україні більшість не говоритимуть українською" - актор Дмитро Лінартович». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі