На сходах біля Українського дому у Києві на карематі лежить 23-річний Святослав Бляхарський з Трускавця Львівської обл. Жує великі бублики з маком. Поряд розклав випрані чорні шкарпетки. Вони підсихають на сонці.
"Я приїхав сюди ще у середу, - каже Святослав. - Сів у поїзд, в чому був одягнутий. На зміну взяв лише вишиванку. Але вона вже коричнева від поту і пилу".
Дістає із рюкзака вишиванку. Вона брудна, але красива.
"Попрати її не маю де. Але митися уже чотири рази ходив. Кияни приїзджих до себе забирають помитись, поголитися".
Аби приїхати у Київ, на вокзал попрямував з роботи. Працював інструктором по спорту в одному з готелів.
"Прийшов до начальника, кажу, що мене зачепило рішення депутатів про другу державну мову. А він каже: "А мені все одно. Хай хоч три державні мови введуть. Мені аби гроші заробляти не заважали". Я з ним попрощався. Написав відпустку на чотири дні за сімейними обставинами, а сам рвонув на Київ. А через чотири дні мені з роботи подзвонили. Кажуть, що звільнили. У готелі я отримував 1,5 тисяч гривень. У Трускавці в усіх дуже малі зарплати".
У Святослава червоні від засмаги лоб, щоки і шия.
"Скоро у Київ має приїхати батько. Привезе мені свіжий одяг і гроші. Тут на все потрібні кошти. Пообідати ходжу на Хрещатик. На обід треба мінімум 30 гривень. Добре, що тут хороші кияни зібралися. Вже до чотирьох ходив додому помитися і поголитися".
Після обіду лягає на годинку подрімати.
3 
1
Коментарі
13