Пандемія не вплинула на роботу, тільки обмежив себе в руханці – Іван Марчук

У Музеї історії Києва проходить ретроспективна виставка Івана Марчука "Я ЄСМЬ…" до 85-річчя художника. В експозиції - 118 полотен з 12 циклів, написані з 1970-х до 2021 року.

 

"У мене всі картини найдорожчі, бо я їх народив. Вибрав ці, бо інші, близько 300 робіт, знаходяться за межами України, в Мадриді та Чикаго. Вибирав, що хотів показати людям, з різних циклів, — каже Іван Марчук. — Мої картини приємно діють на психіку. Це справжня насолода в нашому житті, нужденному і стражденному, прийти на одну-дві годинки, відключитися від повсякденності і поринути в інший світ. Картини дають стільки матеріалу, що можна ще довго згадувати та фантазувати. На кожному етапі я роблю те, що мені хочеться, або чого і як я ще не робив. Маю себе задовольнити, тоді знайдуться люди, які будуть в захопленні, як і я. Живу за чорним календарем, без вихідних, як одержимий. Тільки мистецтвом і у мистецтва.

Пандемія не вплинула на роботу, тільки обмежив себе в руханці. Зранку йду з хати до майстерні, а ввечері з майстерні до хати. Нагодував в парку ворон, отримав заряд позитиву. О 7 годині ранку вже в майстерні, за будь-якої погоди. Цілий день працюю стоячи.

 

Почав малювати у 6 класі. Копіював портрети з "Читанки". Мене заохочував тато. Він був на всі руки майстер, ткач, майже художник. Плів з лози дивовижні амфори. У школі мені давали багато завдань, вчителі замучили. Щоб малював хребет риби, зрізи дерев як наочні ілюстрації до уроків. Після 7 класу, який закінчив на відмінно, поступав у Львівське училище. І не пройшов. Бо не міг намалювати звичайного глечика з натури. Я все копіював. Перемучився рік, а на другий пішов до хлопця, який вже вчився в училищі. Він дав порали, що і як треба робити. І з другої спроби поступив. Найщасливіший день мого життя - коли я став студентом художнього училища. Знав, що буду художником. Думав стати передвижником, ходити та навчати людей. Все ж закінчив училище, потім інститут. Затримався в студентах 11 років. Вже в інституті сказав, що хочу бути ненормальним художником, не таким як всі. Одним на цілий світ. І в мене це вийшло.

Коли переїхав до Києва у 1965 році, сказав "Я Єсмь".Після 11 років почав з білого аркуша. Малював картинки з якимись невідомими мені людьми. Про них говорили, чому такі сумні. Відповідав, не сумні, а мудрі. Ця мудрість пронизує весь мій головний цикл, який назвав "Голос моєї душі". Тоді я відчув, що таке повна свобода. Оцінки ніхто не ставив. Робив що хотів. "Голос моєї душі" став стовбуром дерева, яке пустило гілочки, різні цикли. Зараз в мене 14 гілок. І я постійно повертаюся до пейзажів. Вони подобаються глядачам, зачарували весь світ. Так ніхто більше не малює. Пишу тільки Україну, де земля ще не зіпсута. В будь-якому куточку знаходжу красу природи і показую її. Особливо я місячних і сніжних справ майстер. Ночі люблю з дитинства. Писав поле, копиці місячної ночі".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Треба подивитися кожному українцю - реакція соцмереж на фільм "Погані дороги" Ворожбит

 

"В творах Івана Марчука закладенні архетипи, тому вражають усіх, —каже мистецтвознавиця Ганна Владимирська. — Українські хати, пейзажі, природа, сніг. Не знаю іншого художника, який міг би з такою любов'ю та ніжністю написати рідну землю. Це не показний патріотизм, а справжній внутрішній. Іван Марчук дуже український художник. Кожний, хто дивиться його роботи, відкриває для себе дзеркало країни, найкраще, що у нас є, — ставлення до природи, релігії, людини. Інша особливість його творчості - авторський стиль пльонтанізм. Батько Івана Степановича був ткачем, і художник з дитинства спостерігав, як відбувається цей процес, як переплітаються на станку ниті. Це плетіння в деяких роботах нагадує сплетіння волосся. Навіть кровоносні судини, це глибина та метафоризм. А його делікатність кольорів, яку можна порівняти хіба що з японськими художниками. Це живопис митця, який розуміє, що таке культура кольору.

Перша виставка Івана Марчука була у приміщенні Спілки композиторів 40 років тому. Картини повісили у вузьких коридорах. Експозиція була як грім серед ясного неба. Тоді панував соцреалізм, треба було писати доярок та колгоспниць. Стало зрозуміло, що в Україні є генії. Першою написала про нього статтю, опублікувала в журналі "Україна". Мені казали, що може зламатися кар'єра, адже він антирадянський. Вийшов розворот, все було спокійно. Після цього про нього почали писати й інші. Найбільше подобаються його пейзажі. Якщо повісити поруч картину "Ніч над Дніпром" видатного живописця Куїнджі та будь-який пейзаж Марчука, не буде дисонансу. Це два генії. Зазвичай старі майстри затьмарюють сучасних митців. А Марчук конкурує з майстром будь-якого часу.
Івану Марчуку 85 років. Викликає захоплення його енергія, внутрішні і фізичні сили. У його творчості поєднується геніальний талант, дар та працьовитость. Він не витрачає себе ні на що, окрім живопису".

 

×