10 років тому померла видатна українська художниця Тетяна Яблонська. Її вважали майстром соцреалізму в малярстві, однак сама художниця не раз переглядала свій стиль і розширювала нав'язані їй рамки. Писала чудові імпресіоністичні полотна, на які надихала її творчість французького художника імпресіоніста Каміля Піссаро. В останні роки життя створювала малюнки пастеллю, які писала лівою рукою.
Про Тетяну Яблонську Gazeta.ua поспілкувалася з наймолодшою донькою художниці Гаяне Атаян у майстерні її матері.
- Заходжу сюди як в храм. Все стараюсь зберігати як було. У цій майстерні на Львівській площі мама працювала з 1875 року, - розповідає Гаяне Арменівна. - Мама 11-річною з батьками переїхала в Україну зі Смоленська — тікали від червоного терору. Хотіли підпільно виїхати в Польщу чи Румунію. Перша спроба втечі — через Одесу — не вдалася. Ще один прорив - через Кам'янець - Подільський — теж провалився. Мама все життя пам'ятала ту ніч у лісі, коли з батьками чекала перевідника, а до них ніхто не прийшов, а потім ранок: поверталися на Схід.
Тому вранішнє сонце світило прямо в очі і здавалося кривавим, бо розуміли, якщо хтось дізнається про спробу втечі, їхню родину переслідуватимуть. Бабуся весь час ховала фотокартку діда у священичій рясі. Мама боялася про це розповідати навіть коли Союз розпався. Це був страх, який засів зі сталінських часів. Все казала: "Почекай. Комуністи ще можуть повернутися".
Але наша родина щороку фарбувала крашанки на Великдень. Навіть у 70-ті роки мама ретельно стежила, щоб я добре вимивала руки від цибулевої фарби. Мамин перший чоловік Сергій Отрощенко у 50-ті роки набирав собі по кишенях шкаралупи кольорової яєчної і скрізь по вулицях і розсипав. Це був мовчазний знак, що "свято є".
Які у Тетяни Яблонської були стосунки з владою?
Багато хто думає, що якщо мама була чемпіоном по кількості звань, то влада її любила. Це не так. Від статусу і кількості звань отримувала більше суто по-людськи неприємностей і заздрощів. Ніякого щастя медалі їй не принесли. Для неї найщасливіші хвилини були, коли вона на самоті з собою залишалася в роботі. У 60-ті задовольнити себе соцреалізмом вона вже не могла. Захопилася етнікою і роботами закарпатських художників. "Мені легше зробити картину на премію, ніж задовольнити саму себе, - зізнавалася Яблонська.
На початку 70-х в Україні її цькували в ЦК компартії, націоналізм в її роботах знаходили, а от в Москві підтримували. Був період, коли в Москві в Спілці художників було керівництво більш демократичне і сміливе, ніж тут, а тут начальство намагалося бути "святіше папи римського", вислужитися. Їй навіть пропонували виїхати в Росію. Вона могла це зробити, але не зробила. Настільки прикипіла душею до України, що попри цькування тут залишилася.
Навіть в кінці життя вона казала мені: "Я лягаю на подушку спати і відчуваю, що піді мною Україна".
Цей патріотизм до неї прийшов поступово?
Українкою Тетяна Яблонська відчула себе ще в молодості — коли приїхала в Київ і була вражена красою. Україна дала їй ту міру краси, що вона прийняла цю землю своєю, розуміла її. У 2004 році, коли Майдан був, ми всі ходили в помаранчевих стрічках, мама жила Майданом, дуже не хотіла Януковича того. Я її підвозила під телевізор, і коли там Пономарьов співав гімн, ми разом співали, і вона щоразу плакала від краси. Мама до краси дуже сентиментальна була. Любила вірш Олексія Толстого "Ты знаешь край где все обильем дышит, где реки льются чище серебра". Для неї це була Україна. Це була пісня її дитинства. Вона часто її співала плачучи. "Мамочко, як ти спала? - запитую вранці. - "Я песни пела", - тихенько, в подушку.
"Мама була відкрита до будь-якої радості. Вона коли опинилася в Італії, без кінця розказувала про італійське мистецтво, коли з Іспанії приїхала, тільки й розмов було про Ель Греко. Казала, що всі художники стали "ель-грешники", після тої подорожі.
Маминих спогадів маю два ящики. Готую книгу. У маминих текстах багато гумору, але багато болю, бо траплялися речі, коли вона паперу довіряла свої важкі емоції.
Що засмучувало?
Людська продажність і підлість. Вона була людина відкрита і безкомпромісна. Інколи щось, бувало, скаже, а тоді шкодує. Але її слово в колективі було вагоме. Якщо комусь скаже добре слово, то людина через багато років згадує, що "мене твоя мама колись похвалила". Або навпаки - щось суворе скаже, а тоді вдома сидить і переживає, нащо когось образила. Вона дуже імпульсивна була. І в роботі теж — віддавалася їй повністю. Казала: "Я не можу малювати впівсили. Віддаю всю себе. Це великі затрати енергії".
Через це в останні роки перестала писати маслом?
Так, масло потребує сил. А мама після інсульту не могли працювати правою рукою, навчилася малювати лівою і писала пастеллю. Пастеллю малювати технічно легше. По її малюнках пастеллю, де штрихи направлені в інший бік, видно, що малювала лівою.
Ще коли малювала фарбами, стежила, щоб вдома завжди були чисті полотна і фарби. Часто в 90-х, коли вже працювати їй було важче, казала мені одне слово: "Забезпеч". Вона не хотіла душити фарби і займатися технічними речами, я мала надати їй на вибір одразу декілька полотен, фарби, і залишити її в спокої: майстер працює.
Весь час рівно спину тримала. Дуже сильна була. Я її навіть трошки боялася. Очі мала сірі, холодного сталевого кольору. Діти мої казали, що вона своїми сірими очима аж пропалює.
3 
4880
Коментарі