Якщо на Землю прилетить НЛО, ми повбиваємо всіх інопланетян - режисер

Якщо ми боїмося й не розуміємо чогось або когось, то стаємо агресивними. Це одне з питань, яке я прокручував у своїй голові, читаючи роман Єжи Косинського.

Про це каже чеський режисер Вацлав Марул після прем'єрного показу фільму "Пофарбоване пташеня" в Україні. Проходив у київському кінотеатрі "Оскар". Постановник приєднався до обговорення через відеозв'язок.

За сюжетом, під час Другої світової єврейська пара відправляє 10-річного сина в село у Східній Європі, щоб сховати від нацистів. Тітка хлопця помирає. Він вирушає на пошуки батьків. Зустрічає різних людей. Одні підтримують, інші – ненавидять. Знахарка бачить у ньому вампіра. Закопує в землю по голову, і його клюють ворони. Селяни б'ють палицями. Партизани здають німцям. Самогонник забирає до себе додому і ґвалтує. Рибачка хоче звабити і злягається з козлом.

В основі сценарію - бестселер польсько-американського письменника Єжи Косинського, перекладений на більш як 30 мов.

Стрічка спільного виробництва Чехії, Словаччини та України. Йде у прокаті з 10 грудня.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шокуючий фільм про Другу світову вийшов у прокат

"Важлива символічна сцена, в якій птахолов фарбує пташку і відпускає в небо, а зграя вбиває її, - говорить Вацлав Марул. - Коли хтось чимось відрізняється – це завжди проблема. У вас може бути просто інша думка, ви не погоджуєтеся з оточенням – і ці люди вас вже не зрозуміють. Тоді ви станете їхнім ворогом. Якщо ж ви не зрозуміли – можете самі стати агресивними. Це характерно для людини загалом. Якщо на Землю прилетить НЛО, ми просто повбиваємо всіх інопланетян".

"У вашому фільмі війна – це наслідок насильства, яке прокинулося в людях? Чи насильство є наслідком війни?" - запитує модератор зустрічі, кінокритик Андрій Алферов.

"Кіно не про Голокост і не про Другу світову. Тут це лише фон. Історія є універсальною. Не про євреїв, росіян, німців, а про людство.

Косинський ніколи не писав, що історія відбувається в Польщі. А десь на сході Європи. Я також не вказую конкретні країни. Саме тому обрав для персонажів таку собі суміш слов'янських мов – міжслов'янську, або слов'янське есперанто. Жодна нація не має асоціюватися з цим фільмом. Адже схожі речі відбувалися всюди. Навіть якщо не у XX столітті, то у попередніх.

У стрічці намагався відтворити відчуття, яке дав мені роман Косинського: багато запитань, але без відповіді. Йдеться не про те, аби змусити вас щось відчувати, думати оце чи оце, чи ці хороші, а ті погані. А про те, щоб поставити питання. Наприклад, якщо Бог існує – а я не знаю цього, то чому ж він створив таких створінь? Якщо Він їх створив, чому люди можуть вчиняти так жахливо? Що таке благо, а що – зло?

Моя картина – як цибуля, в якої багато шарів, рівнів. Один із них – про права дитини. Інший – про війну, яка завжди жахлива, жорстока і ламає усіх. І насильство та брутальність – логічний наслідок будь-якого конфлікту у світі. А також про Бога, релігію та віру, інакшість, добро і зло.

Крім того, кіно, як і будь-який витвір мистецтва, має викликати емоції. Це є суть нашої роботи".

"Що, на вашу думку, пробуджує в людині ген насильства? Це війна чи будь-які інші обставини можуть змушувати діяти як тварина?"

"На жаль, показане у моїй стрічці – поза часом. Це відбулося, відбувається і буде відбуватися. Що ми бачимо на екрані – досі триває практично всюди. У кожній воєнній зоні. У будь-якому куточку нашої планети. Просто зараз діти гинуть і вбивають у Сирії, Афганістані, Малі, багатьох інших територіях. Бачив це й на власні очі, бо багато років працював на ЮНІСЕФ і відвідував такі зони, описував усе. Наприклад, торік був у Руанді. Спілкувався з покинутими дітьми у притулку для біженців. Їх ґвалтували солдати. Деякі самі були солдатами.

Люди запитують, як це можливо, що нацисти під час Другої світової так вчиняли? Адже така розумна нація Бетховена і Шиллера. Чому ж тоді? Тому що ці люди мали таку можливість. У них була нагода здійснювати злочини, і ніхто б їх за це не покарав. Ось сутність людей. Найкраще цьому протистояти – це зрозуміти і прийняти наші складові. Що в нас завжди є зло. Що темна і світла сторони душі насправді співіснують. І тоді щось із цим робити".

"Чи вважаєте ви, що кіно здатне бодай на три години, скільки триває ваш фільм - пригасити оцей ген насильства, змінити людину?"

"Усе залежить від кожної людини. Сподіваюся, глядачі думатимуть, ставитимуть собі ті самі питання, що й я. В усіх є власна думка. Важко узагальнити, чи кіно може якось вплинути на багатьох. Усе залежить і від кожної країни – її культури та історії. Вочевидь, у вас зовсім інша ситуація, ніж в американців. У США остання війна була ще у XIX столітті, а в Україні тепер є свідки війни на Донбасі. Це вже абсолютно інше сприйняття".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спілберг 10 років відмовлявся знімати "Список Шиндлера"

×