12 червня о 20.00 у відновленому столичному Зеленому театрі потроху збираються люди на концерт фрік-кабаре Dakh Daughters. На цей час призначено початок, але публіка ще блукає територією Зеленки. Третина відкритого театру облаштована під нічний клуб - є бар, столики, до них обернена сцена. На ній розставлені контрабаси, віолончелі, клавішні, ударні, є скрипка, гітара, дарбука.
29-річна Марина Александрович прийшла із чоловіком і подругою. "Попередній концерт, у Малій опері, був дуже атмосферний. Були настільки вражені, що цього разу привели подругу - як подарунок їй на день народження. Улюблена пісня "Папіроси" на слова Михайля Семенка, а ще дуже люблю Бродського "Дорогая", - розповідає.
"Українська рок-музика настільки в жалюгідному стані, що ця справжня, авторська дуже вирізняється, - додає її чоловік Микола. - Це - музика з яйцями, хоч там і самі дівчата, яку хочеться дослухати до кінця і ще раз послухати", - сміється.
Колектив складається із семи акторок київського театру "ДАХ". На сцену піднімаються Dakh Daughters у зелених халатах, запнуті кольоровими хустками, з-під них видно квіти. Обличчя вибілені, яскраво наведені червоним губи й чорним - очі. Починають із пісні "Рози. Донбас", яку зал упізнає з перших акордів.
"О, с моей любимой начали", - коментує чоловік, років 25, у рудих джинсах і оливковій футболці. Одна з дівчат зі сцени кидає троянду в зал, у відповідь летить букет дрібних ромашок, розсипається на голови співачкам. За кілька композицій акторки скидають халати й хустки, лишаються у білих коротких сукнях, чорних гамашах і таких самих грубих чоботах.
Найбурхливіше зал сприймає композиції на слова українських поетів - Шевченка, Лесі Українки, Семенка, Андруховича. На задник транслюється чорно-біла картинка із назвою. У кожної пісні - інші солістки.
На "Ганнусю" Руслана Хазіпова виносить наперед великий барабан, сідає на нього верхи. Речитативом проказує текст, ритмічно б'ючи в барабан між ногами. Рефрен: "Слава Ісусу! Слава навіки! Йо-о-о", - зал вигукує разом із нею.
Компанія чоловіків і жінок 35-40 років розташувалася за столиком. Уляна, років 5, із довгим розпущеним волоссям, сидить на бетонному бильці, плескає в долоні в ритм пісень, робить вигляд, що підспівує.
"Мы ожидали большего от звука", - говорить коротко стрижена білявка за 35. "Я знал, на что шел, слушал эти композиции в интернете, - каже Дмитро, 30 років. - Звук не очень понравился. Перформенс хороший. Это же Влад Троицкий, от него чего-то стандартного ожидать не приходится".
Фотограф Ольга Закревська витанцьовує з русявою подругою біля виходу з майданчика. "Багатьох дівчат я знаю особисто, - каже про учасниць Dakh Daughters. - Я знала, що вони прекрасні, але щоб настільки! Це просто щастя якесь", - відсапується.
На біс акторки виходять у чорних трико поверх білих колгот. Завершують тою самою композицією, що й почали. "Влад! Влад!" - скандують наприкінці. За кілька хвилин на сцену піднімається Влад Троїцький, режисер театру "ДАХ".
На запитання після концерту, чи задоволений результатом, відповідає: "Ну, по-моему хороший концерт. Нужно еще работать. У проекта большое будущее. Его идея - театр, музыка, радость жизни. Проект рождался изнутри "ДАХа", не то что бы я придумал его. Девченки начали двигаться, и вот такое получилось. Я в нем - режисер, идеолог, последнее слово, когда финальные штришки доделываются", - розказує. Улюбленими називає пісні "Страсті", "Папіроси".
Дівчата, близько 20-ти років, обмінюються враженнями, залишати клуб одразу після завершення не збираються. "Я так багато танцювала, як на жодному з концертів, на які до того ходила, - каже Олена Герасим'юк, 21 рік. - Вивільнила купу енергії і отримала нової. Це заряд, який потрібен, щоби жити далі".
1 
4880
Коментарі