Яскраві вишивки й етноприкраси: художниця створила арткарту національних вбрань усіх регіонів України

18 травня святкуватимемо День вишиванки. Художниця Вікторія Грохольська створила серію зображень українок у національних строях із регіональною специфікою. Усі роботи доповнила детальним описом костюмів. Ці малюнки вже почали використовувати для друку листівок, шоперів і картин-вишивок із бісеру.

Gazeta.ua поговорила з художницею Вікторією Грохольською про ідею створення арткарти традиційних жіночих вбрань із різних регіонів України.

Жіночі сорочки вишиті виділялися багатоваріантністю крою. Побутували тунікоподібні, безуставкові, уставкові сорочки та сорочки до гестки. Різноманітними були й способи викінчення горловини жіночих сорочок: без-комірне із зібраним на нитку краєм або закінченням типу каре; з вузьким або широким коміром-стійкою, з викінченням стійки призбираною шля-рочкою, з виложистим коміром.  Регіональну своєрідність жіночим сорочкам вишиванкам південного комплексу надавав чотирикутний виріз навколо шиї. Крім того, рукави сорочок південного типу шили прямими з вільним викінченням — без зборок у зап’ясті.

Фото: instagram.com/viktoria.gro.art

Жінки носили білі вишиті сорочки з домашнього полотна. Зверху надягали «кусан» - кофту, зшиту з щільної вовняної домашньої тканини, відрізну по талії і зі складками ззаду. Спідницю «літник» ткали різнокольоровими смугами. Спереду на спідницю одягали щільний домотканий фартух, витканий барвистими геометричними орнаментами. Волосся заміжніх жінок накручувалися на «кибалку» у вигляді джгута пряжі або обідка, а потім накривалися красивою вишитию хусткою.

Вишиванки для жінок шилися з прямокутними вставками, які багато вишивалися поряд з рукавами і вузьким комірцем-стійкою. Рукава знизу збиралися в збірку «на нитку». На Подолі сорочки нерідко виконувалася мережка. Корсетки шили з фабричної тонкої вовни, а на свята з шовку або парчі. Спідниці плахти ткали складним квадратним візерунком. Спереду вона закривалася «завісою» - ошатним порадникомфартухом, який прикрашали широкою тасьмою. Голову жінки покривали барвистими хустками, надітими поверх очіпка. Взувалися в свята в сап'янові чобітки.

Білі жіночі вишиванки шили з вузьким коміром - стійкою, який теж обшивався візерунком. Для вишивок, виконаних хрестиком, характерні червоно-чорні і червоно-сині колірні поєднання, а також мережка. В якості спідниці використовувалися дві запаски - передня і задня різних забарвлень. На талію пов'язували гарний широкий довгий пояс з китицями. Верхнім одягом служила «юпка» - суконна або байкова куртка. Для її прикраси, крім звичайних матеріалів, використовували аплікацію червоними «перчиками». На голову одягали яскраві вишиті хустки. Численні різнокольорові намиста - основна традиційна жіноча прикраса. Святкова взуття - червоні сап'янові чобітки.

Шили й вишивали в регіоні переважно лляними нитками, на відміну від інших регіонів, де часто вживали шерсть. Кольори вишивки тут здебільшого неконтрастні (крім святкових сорочок), превалюють рослинні та природні мотиви, вживається техніка вибивання по тканині, настилювання (лиштва). Широко розповсюдженою тут була і вишивка білим по білому. Чим далі в глибину давен, тим сакральніше значення білої вишивки: вона була ознакою жалоби. І навпаки, з часом втратила це значення й набула нового: сучасні українки вважають її вишуканою і стильною.

"У кожного з нас свою зброя. Не всі можемо волонтерити, але зараз маємо робити те, що найкраще вміємо. Я обрала арт. Хотілося підняти бойовий дух наших дівчат, нагадати зв'язок із традиціями, тому моя творчість пов'язалася з вишиванками", - розповідає Вікторія.

З початком війни змушена була виїхати з Києва, але не змогла взяти полотна, фарби. Тому купила планшет і почала працювати у діджиталарті

"З дитинства малювала людей, картини писала акрилом. З початком війни змушена була виїхати з Києва, але не змогла взяти полотна, фарби. Тому купила планшет і почала працювати в діджиталарті. Першою намалювала українку в національному вбранні. Хотілося в неї вкласти свої почуття, тому ця дівчина вийшла із сумним поглядом", - додає художниця.

Ідея проєкту з картинами українок із кожного регіону виникла випадково.

"Знайшла дівчину в українському одязі. У процесі малювання мене зацікавило, з якого саме регіону український стрій. На жаль, великої інформації про особливості регіонального одягу в інтернеті немає. Також не було змоги звернутися до якихось костюмерів, щоб вони допомогли розширити знання. Виявилося, що на тій картинці - дівчина в полтавському строї. Цей образ став першим у проєкті", - додає мисткиня.

У художниці коріння з Чернігівщини й Тернопільщини, тому намалювала костюми цих регіонів.

Багато хто, як виявилося, навіть не знає національний одяг свого регіону

"Проєкт почав набирати популярності. Мої підписники стали скидати описи костюмів їхніх регіонів і просити намалювати. Потім зі мною зв'язалася дизайнерка Ксенія Малюкова. Два роки тому вона представила фотопроєкт "Нація". Завдяки їй розширила кількість описів до костюмів. Було цікаво й читати саму інформацію, не тільки розглядати наш народний одяг. Багато хто, як виявилося, навіть не знає національний одяг свого регіону", - каже художниця.

Вікторія Грохольська дотримується традиційного образу, не модернізуючи костюми.

"Рівненський стрій було складно малювати, бо всі рукави у вишивці - деталізовані червоні квіти на білому тлі. Довго доводилося над ними працювати. Подобається те, що вдалося передати ще й характер дівчат. Наприклад, у запоріжанки руки в боки показують її силу й бойовий настрій. Багато підписників казали, що дівчата із Запоріжжя такими і є", - каже Вікторія.

Серію робіт Вікторії Грохольської із зображенням українок у національному строю із регіональною специфікою уже почали використовувати для друку листівок, шоперів та картин-вишивок із бісеру. — Автор: instagram.com/viktoria.gro.art

До ілюстрації, присвяченої півострову Крим, мисткиня відтворила традиційний кримськотатарський жіночий костюм. Він складається з вишитої сукні й головного убору.

"Жіночий кримськотатарський костюм ділиться на святковий і повсякденний. Весільний або обрядовий костюм часто включає дорогі тканини - парча, шовк, оксамит. Таке вбрання традиційно прикрашають вишивкою на рукавах і на грудях, використовують дрібні намистини чи бісер. Жіночий повсякденний костюм зазвичай складався з сорочки широкого крою та сукні-халата, виготовлених із недорогих тканин. Побутовий одяг прикрашали невеликими малюнками. Поверх сукні надівали фартухи. На голову пов'язували білу косинку, іноді з орнаментом. Кисті рук ховали манжетами "ельк'апик", пришитими до рукавів. Під плаття надівали сорочку і штани", - написала художниця.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений •ILLUSTRATOR•ARTIST• (@viktoria.gro.art)

Фінальною картинкою серії стала ілюстрація всіх дівчат у національному вбранні у вигляді карти України.

"Думаю над концепцією чоловічих образів. Це можуть бути національні костюми чи наші козаки в новітній інтерпретації. Поки що розробляю проєкт", - каже Вікторія Грохольська.