Як бути контрабандистом та браконьєром у своїй книзі "Земля Георгія" розповідає письменник-мариніст Антон Санченко. Присвятив її своїй матері. Книжка складається з 6 повістей. Події відбуваються у період з середини 1980-х років до кінця 1990-х. У всіх повістях герої намагаються потрапити до Грузії, тому книжка має таку назву. З Києва починається всеукраїнський тур Санченка з презентацією "Земля Георгія" . Автор розповів, де місце жінки в книжках про море і як не сісти на мілину.
В книжці йде мова про те, що ви колишній браконьєр і контрабандист, чи це так?
-Так, це правда. Але всі терміни давності вже минули. Я спеціально чекав цього часу видати книгу, щоб вийти з під юрисдикції всіх інстанцій. Ще я нещодавно зізнався, що був інтернет-піратом. Тут ще не минув термін давності, але я вже покаявся.
Що там за історія з браконьєрством?
- Те, що ви називаєте браконьєрством, для мене звичайне рибальство. Я був у Туреччині, де ці речі сприймають саме так. Там за це не карають, а навпаки заохочують. В Україні ти поставив сітку — значить браконьєр. Там поставив сітку — ти рибалка. У тебе є човник, сітка і родинне місце, де твої предки 300 років рибалили і ніхто в тебе це не забере. У нас те ж саме люди роблять в Генічеську і Бердянську. Вони живуть розлучені з дружинами, бо за статтею про браконьєрство передбачена конфіскація майна і це є в книжці. Якщо порівнювати радянських колгоспних рибалок і турка, то це різні речі. У колгоспних рибалок була мета виконати план, потім перевиконати його, отримати гроші. Що далі буде з цією рибою — нікого не хвилювало. В книжці нею годують корів у Грузії. Молоко, після цього, відгонить рибою. В турка все інакше. Я говорив з одним, пропонував загнати туди радянський траулер і він за 2 тижні всю рибу виловить. "А що я буду робити далі?" - сказав він. Цей чоловік кожного дня виходив в море, ловив свої 4 ящики риби і на цьому вивчив двох синів в університетах. У них залишилося дбайливе ставлення до природи і своїх ресурсів. Кажуть, що капіталізм — це хижацтво. Ні, справжнє хижацтво, це соціалізм.
В книжці ще йде мова про контрабанду, що з нею?
- Був такий дивний період. Ще сиділи люди за валютні операції, а вся країна вже торгувала за долари. За законом, будь-кого з ранніх 1990-х можна було закрити за валютні операції. За кордон можна було вивозити лише 200 доларів. А ця сума, по масштабах тих човників, була сміхом, мізером. Менше 1000 в обороті ніколи не було. 800 вони мали провозити контрабандою. Митниця з часом розумнішала і вже нікого за це не закривала. Вона отримувала свої відкупні і система функціонувала. Інакше бути не могло. Закон увійшов у протиріччя з дійсністю. Виконувати його було не можливо. Але фактично всі люди, які цим займалися, були контрабандистами.
Як моряки ставляться до ваших книжок?
- Я сиджу в Києві й пишу про те, що було 20 років тому. Пам'ять іноді мене підводить. А моряки все помічають. Питали, чого мої герої йдуть по Великих Касперівських створах, коли там Аджигольский маяк. Я пропустив одне коліно Бузько-Дніпровського лиманського каналу. Якщо хтось захоче іти пароплавом по цій книжці, він сяде на міляку.
Чи надмір моряцьких термінів не відлякає читача?
- Можливо тільки дівчат. Для хлопців це великий плюс. Я пригадую, коли був дитиною, відпочивав на морі. Там був один мій далекий родич з Ташкенту, який ходив на пляж з книжкою Фенімора Купера "Слідопит". В ній дуже багато морських термінів. В книжці був лише один моряк, але я виписав 10 сторінок визначень, які він говорив. Поки я виписував, родич поїхав до себе додому й книжку забув. Моєму щастю не було меж. Ця книжка в мене є й досі. У кожного письменника, який пише про море, має бути такий словничок. Нема словничка — нема мариністики.
У ваших творах цікавий принцип, спочатку наростання комічних моментів, а потім одна фраза, яка змушує задуматись, наприклад: "У нас війни не було, ми її відклали для дітей і онуків". Чому так?
- Бо так і в житті. Смішки-смішки, а серйозне все одно поряд. Ми сміємося, щоб його переварити. Відбуваються страшні речі, але в нас вмикається захисна система. Коли щось висміяв, воно тобі вже не страшне. Але воно залишилося таким же сумним.
У ваших автобіографічних книжках багато деталей. Ви маєте щоденник? Коли ви переживали всі описані моменти, ви переживали за своє життя?
- Ні, у мене гарна пам'ять. А книжки я пишу, щоб забути. Пишучи книжку, ти переводиш всю інформацію з голови на жорсткий диск. Щодо страху, то тоді просто був особливий період, коли більшовики пішли, а олігархи ще не прийшли. Я не боявся. Якщо б людина в повній мірі розуміла, що їй загрожує, вона б заціпеніла. Коли настав твій час, вже не до страху. Це загальний закон в морі: від людини майже нічого не залежить. Роби, що тобі треба робити і сподівайся, що пронесе.
В анотації до книжки написано " Герої повістей Антона у своїй переважній більшості люди суворі, витривалі, відчайдушні, дотепні й підприємливі. Хоча й серед них трапляється щось таке чужорідне, загрозливе своєю підступністю й лицемірством". Анотацію писали не ви, та чи погоджуєтесь ви з цією думкою?
- Це характеризує моряків. Люди, які потрапляють на флот — це диваки. Я сам такий. Вони непосидючі авантюристи. Кожен 20-й моряк у світі — українець. Коли херсонські моряки йдуть пити пиво, то вони п'ють пиво, а не йорш, як ростовці. Щоправда, у одного іспанського автора в книгах є погані характеристики для українських моряків. Мовляв, українці згодні працювати на старих пароплавах-гробах за смішні гроші. При цьому ці слова каже позитивний герой, який щойно потопив хазяйський пароплав в Мозамбікській протоці. А я собі думаю, що ми б там так не лоханулись і байдуже скільки ми заробляємо. Поголос про нас у світі пішов і навіть потрапив у літературу. Наші моряки починали працювати з греками і турками, а вони не надійні судновласники. Зараз працюють з Голандією, Норвегією, Швецією. Старі компанії — нові пароплави, ще й висока заробітна плата.
Зараз велика цікавість до 1990-х років, чому ви взяли цей період? І чому в ній обмежений вік читача?
- У книжці написано 17+, бо там один матюк. Я думаю, що вживати ненормативну лексику можна, але не часто, щоб вона не втрачала своєї експресії. Ця збірка дуже відрізняється від того, що пише Белей і Ільченко про цей період. Їх сприйняття — це сприйняття дітей 1990-х. Мені пощастило не видурювати гроші у мами на шоколадки, а возити самому шоколад з Грузії і наживатися на таких дітях. Я вже був дорослою людиною. Відповідав, за те, що моя дитина буде їсти і для мене це не було так погано, як вони це описують.
Розкажіть про історії з "летючим грузином", яка описана в книжці.
- Вночі іде сейнер, тягне траулер за собою, десь 2 вузли. Вся підвахта сидить в кают-компанії, дивляться телевізор. Відкриваються двері з палуби і всередину вривається неголений грузин. І з порогу нам: "Мужикі, риба єсть?". Судно на ходу, посеред води, вночі і тут нізвідки людина на борту. Виявляється він хотів скупити рибу. А як він з'явився — читайте.
Як справи з жінками у мариністиці?
- Жінок у книжці тільки 2. Медсестра, яка вийшла заміж за боцмана Олега і кухарка. В морській темі головна проблема для автора — це вигадати куди впхнути жінку. Я укладав 12 томів світової мариністики, це головна проблема у всіх. Обов'язково потрібна жінка, а з'являється вона на пароплаві геть не вмотивовано. У Фенімора Купера є твір про контрабандистів, які привозить в Нью-Йорк іспанське мереживо, якусь галантерею. Роблять це, бо англійським колоніям напряму заборонено торгувати з іншими країнами. Тільки через Англію, а вона не виробляє ніяких дамських штучок. Цим і користуються контрабантисти. Зрозуміло, що потрібно вставити жінку. Це виходить дуже вимушено. Легше сказати, що дівчата, не читайте такого, це для хлопців. Місце жінки в житті моряка — на березі. Вона там сидить, чекає на нього і виховує дітей.
Назвіть ТОП-3 персонажі з книжки "Земля Георгія".
- Можу тільки одного. Найулюбленіший — це боцман Олег. Він одружився за паспортом моряка, де немає графи про сімейне положення. Законодавці попіклувались про моряків, щоб ті не робили дурниць. Вони не зробили такої сторінки. Але Олега це не спинило. Його розписали не в Херсоні, а в Чорнобаївці, в сільраді. Там просто не знали, що цього не можна робити. В нього був штамп про одруження в паспорті моряка. Цю людину залишили на 2 тижні в Херсоні сторожити пароплав. Він мені колись показував паспорт, подивився на число, й сказав, що в Артема день народження. Артем, це його син. І тут він починає згадувати імена своїх синів і забуває одного. В нього їх 4. Всі від різних жінок, всі в різних портах. Класика жанру. Але він всім платив аліменти, з нього вираховували половину зарплати. Олег від того тішився, казав, що це на ньому матеріально не позначиться, бо більше вираховувати не можна. В нього завжди були якісь пригоди. Тільки випустили на берег, готуйся, що прийдеться або з міліції викупати, або прийдуть вас бити якісь десантники. Він, доречі, ще книжку не читав.
1 
4880
Коментарі