У київському "Пінчук Арт Центрі" відкрилася виставка "Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище". Виставка досліджує творчість групи художників, пов'язаних зі сквотом "Паркомуна". Сквотами називали нелегально зайняті приміщення чи будівлі для колективного проживання і творчої роботи. Це було місце на колишній вулиці Паризької комуни (нині - Михайлівська), де протягом 1989-1994 років існували сквоти і майстерні художників.
Феномен сквотингу відомий і в інших країнах. У Сан-Франциско в другій половині XX століття богема захоплювала неосвоєні приміщення, які перетворювала на культурне середовище. Після перебудови і розпаду Радянського Союзу у Києві було багато будівель в аварійному стані, занедбаних і порожніх. Влада не ремонтувала їх через брак коштів. На початку 1990-х ці будівлі почали захоплювати студенти і випускники Академії образотворчого мистецтва під житлові приміщення і майстерні. Домовившись із жеками, художники почали заселяти будинки на вулиці Паризької комуни. До групи входили такі митці, як Олександр Гнилицький, Олександр Клименко, Олег Голосій, Юрій Соломко, Валерія Трубіна, Василь Цаголов та ін.
"Митці весь час жили і працювали у своїх майстернях. Сквоти стали місцем діалогу і взаємообміну художників не лише з різних частин України, а й світу, - розповідає медіатор виставки Катерина Лазаревич. - У 1990-і сюди часто приїздили куратори з різних країн, художники з Одеси, Москви. Сквоти славилися гучними вечірками. Так зароджувалося сучасне українське мистецтво. І коли країна тільки-но здобула незалежність, художники також відчули свободу. Створювали грандіозні полотна, які не вкладалися в усталений образ академічного живопису. Тому "Паркомуна" – це не лише місце, а й важливе явище в українській культурі. У 1993-му художників виселили із приміщень. У відповідь комунівці влаштували перформанс, у якому імітували розстріл комунарів у Франції на кладовищі Пер Лашез під час подій 1871-го. У ті часи в Парижі почались заворушення, що призвели до революції. Прихильники версальського уряду під час боротьби розстряли прихильників комуни. Художники Паризької комуни у Києві своїм перформансом імітували події у Франції на знак протесту проти виселення".
"Чудово, що таке покоління художників існувало. Але вони зовсім не дружать з такими, як я, - років на 10 молодшими за них художниками. Вони завжди впевнені в собі, жартують. Нас вважають надто нудними через те, що робимо соціальні проекти, говоримо англійською, - розповідає сучасна художниця Алевтина Кахідзе. – Я колись брала інтерв'ю в Арсена Савадова, Василя Цаголова і вони не знали, що я художниця. А потім зробила роботу TV Studious, реконструкцію роботи Цаголова "Студія твердого телебачення". Йому було приємно, що я знаю цю роботу, показану ще у 1990-і. Я тоді була студенткою. Мені ця робота дуже подобалася. Люблю його експерименти з перформансами, інсталяціями, акторством, режисурою. Пронесла симпатію до Цаголова через 10 років. Не знаю, яка трансформація з ним відбулась, але коли я запросила на презентацію своєї роботи, він був радий. Мені здається, художникам того періоду було б добре викладати, спілкуватися з молоддю. Якщо не з такими, як я. Щоб відбувався взаємообмін. Натомість вони існують один для одного у своєму гетто. Тому те, що зараз цю виставку зробили, дуже правильно. Також я спілкувалася з іншим учасником комуни - Павлом Керестеєм, який зараз працює в Лондоні. З ним відбулася гарна трансформація. Влився в міжнародний контекст, знімає фільми. Якщо раніше цікавився живописом, то зараз більше робить інсталяції. Решта художників Паризької комуни, навпаки, починали з інсталяцій і відеоробіт, а зараз працюють над живописом".
"На противагу складним соціально-політичним процесам, які тоді відбувалися в країні, художники були дистанційовані від політики. Вони прагнули звільнитися від ідеологічних канонів, - розповідає мистецтвознавець, науковий консультант виставки Олександр Соловйов. – Експонованим творам притаманна інтимність, мрійливість, театральність. Сюжети багатьох творів нагадують сновидіння. Це надає простір для фантазії глядача. Представники Паризької комуни в Києві були однією командою, жили в одному домі. Незважаючи на те, що кожен художник мав власну художню мову, у кожній окремій роботі "паркомовців" видно, що це "Парком". Пригадую, у ті часи ще "ходили" купони, які потім обмінювали на товари. Якось Олег Голосій приніс торбу цих купонів, які отримав за картину. А потім обміняв їх на батончики "Снікерс". Усі стіни в кімнаті позавішував обгортками з-під них".
4 
4880
Коментарі