понеділок, 29 вересня 2008 09:26
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Пір"їнка на пероні

 

Позавчора я стояв на пероні в метро. І раптом із тунелю вилетіла пір"їнка — пливла на диво рівно й так швидко, що я не встиг розгледіти, чия вона.

Пір"їнка зникла в іншому отворі тунелю. Летіла безшумно, і це мені нагадало про кінець нинішнього літа. Точніше, це навіть не нагадування, а ніби загострення того, про що я ще не забув. Може, річ якраз у тім, що вона летіла безшумно.

Цього літа мені щастило зблизька бачитися з птахами. А одна зустріч була особлива. Якось увечері, коли стемніло, ми з жінкою стояли за ворітьми. Несподівано над нами пролетіло дві сови. Ми ніколи не бачили їх отак зблизька в польоті. Тобто це було щось таке, чого з нами не траплялося ще ні разу за двадцять з гаком наших років. І нам було радісно, що ці сови великі й сильні. І що ми їх не бачили раніше, але одразу впізнали. І зовсім неймовірна оця безшумність — тихіша, аніж у воді пливе риба.

Ми ніколи не бачили сов отак зблизька в польоті

Знизу ми бачили, що животи й крила у них світліші сутінків.

Сови зробили віраж і сіли на землю зовсім поруч. Ми не ворушилися: хотіли ще побачити їх, коли знову злетять. Одначе вони так і не злетіли. Може, вони й не приземлялися, а просто полетіли геть дуже низько. Але думалося: а що, як вони не хотіли дати нам бачити себе ще раз? І вирішили просто піти звідси пішки. Там є стежка, прокошена в траві. От вони й почалапали тудою аж до греблі, а там і злетіли, невидимі, навпроти верболозу. Вони йшли поважно й неспішно, іноді озираючись — чи немає погоні абощо.

Мені це відтоді не раз так і уявлялося: ідуть перевальцем і озираються.

Це не давало спокою, як кожна незавершена історія. І ось в метро — то був ніби знак, що це завершилося і потроху забудеться, і згадається колись як коротка мить несподіваного щастя.

Зараз ви читаєте новину «Пір"їнка на пероні ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

12

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі