— Про хворобу ми йому нічого не казали. Брата прооперували в Києві. Почувався нормально до травня, але метастази дісталися мозку, — розповідає 50-річний Анатолій Шевченко із села Павлівка Світловодського району на Кіровоградщині.
7 жовтня відбуває дев'ятини по брату 56-річному Сергієві Шевченку. Помер 29 вересня.
— Брат не дожив один день до свого дня народження. У нього кілька років тому виявили рак нирки, — говорить Анатолій Іванович.
Із родиною заходить до сільської церкви, що розташована в колишній школі для початкових класів. Об 11.30 отець Олександр розпочинає службу за упокій Сергія. У храмі присутні 15 родичів небіжчика. За півгодини в сусідній кімнаті відбувають поминки. Столи накривають жінки, які служать у церкві.
— Із травня я жив з ним в однокімнатній квартирі. Щодня приходили два лікаря, що товаришували з ним, ставили крапельниці. Сергій раніше жив із жінкою у громадянському шлюбі. Одружений не був, дітей не мав.
— Брат до останнього ходив на роботу. 28 вересня, за день до смерті, був на зборах, отримав зарплату. Ввечері ще дописував наукову статтю. Останнім часом йому набирати було важко, допомагав студент, — згадує Анатолій Іванович. — Наступного дня Сергій марив. Такий криз траплявся раз на місяць і минав. Медсестра поставила крапельницю. Я на кухні викладав продукти, що купив до його дня народження. Мали прийти друзі. Але краще братові не ставало. О другій дня помер у мене на руках. Поховали його тут, у Павлівці, біля батьків. Були друзі, колеги і студенти.
Сергій Шевченко викладав історію в Кіровоградському педагогічному університеті ім. Винниченка.
— Сергія Івановича знаю зі студентських років. Ми разом навчалися в Києві й повернулися на Кіровоградщину, — згадує 55-річна Лариса Філоретова, декан факультету історії та права. — Він завідував архівом міста Світловодська. Потім був директором обласного Державного архіву. З квітня 2004 року працював доцентом кафедри всесвітньої історії. Мав гарне почуття гумору. Коли який студент довго не з'являвся на пари чи екзамени, Сергій Іванович вивішував на дошці оголошення, що студент у розшуку. Прогульник приходив наступного дня.
Сергій Шевченко дружив із 52-річним Віктором Мандзієм, завідувачем Кіровоградської міської інфекційної лікарні.
— Ми були сусідами. Змусив його обстежитися. Його направили в столичний Інститут раку. Після операції прожив ще два роки. Справжній діагноз я йому так і не зважився назвати, — каже Віктор Анатолійович. — Він був неперевершеним шахістом. Його ніхто не міг переграти. Якби зіграв із Каспаровим — невідомо, хто б ще був чемпіоном. Наперед прораховував усі ходи. У шахи вмів грати всліпу. Сідав спиною до суперника. Запитував, куди той походив, і казав свій хід.
— Сергій мав велику бібліотеку. За власні кошти видав 30 книжок на історичну тематику. Половину роздавав у бібліотеки й навчальні заклади. Влітку вийшли його "Археологія Кіровоградщини" і "Кавалерія". Собівартість другої — 400 гривень. У рукописах залишився "Кобзар Кіровоградщини".
— Ми з ним були знайомі 20 років, жили в одному будинку, — каже товариш 43-річний Юрій Олексенко. — Коли збирали на ремонт під'їзду, здавав вдесятеро більше. Йому не подобалося, що в дворі спилюють дерева. Але недавно попросив мене: Юро, спиляй дерево під моїми вікнами. Бо мені так важко писати — дуже погано бачу. Я не встиг.
3 
1
Коментарі