"Росіянин виніс із кабінету усе — навіть розетки"

 

— Думав, пробуду рік у В'єтнамі й повернуся додому, — розповідає 35-річний Вадим Деркач із Хмельницького. 10 років живе у в'єтнамській столиці Ханой.

— У В'єтнам направили від Кам'янець-Подільського медуніверситету. Мав вчитися нетрадиційної медицини, лікування травами. За професією не працював. Тут не люблять лікарів з колишнього Союзу. Вважають недобросовісними. Якось прийшов до лікарні влаштовуватися на роботу. А там до мене працював росіянин. З кабінету виніс усе — навіть розетки. Перші роки я був масажистом. Влаштувався лише завдяки тому, що центр краси очолював українець. Постійно шукав якісь підробітки. Перевозив людей, будував будинки і робив ремонти. Мову вивчив за своєю методикою. Малював слова. Запам'ятовував картинки. Насправді в'єтнамська мова легка, бо всі слова короткі. Наші прізвища вони пристосовують до своїх, ділять на частини. Моє прізвище вимовляють як два різних слова — Дер і Кач.

Із майбутньою дружиною Линь познайомився по телефону. Шукав фірму, що перевезе меблі на нову квартиру. Сподобався голос. Кілька разів дзвонив на фірму просто так, а потім запросив на побачення. Одружилися в Україні. Влаштували традиційне весілля для родичів. Спілкуємося в'єтнамською мовою. Дружина вчить українську, але поки що знає небагато.

Після весілля задумав відкрити бізнес. У Ханої є багато дрібних підприємців. Відкрити справу легко, бо тут невеликі податки. Багато приміщень здають в оренду. Спершу продавав одяг і взуття, що привозив із України. Брали неохоче. За півроку зрозумів, бізнес збитковий. Тоді товариш звільняв приміщення, що орендував під ресторан. Запропонував мені там відкрити щось своє. Я вирішив зробити український ресторан. Бо місце непогане, неподалік центральної площі. Стіни всередині обмазав глиною, побілив. На зразок хати-мазанки. Дах зробив із бананової трави. Соломи тут немає, тому шукав заміну. Плетені паркани робив із бамбука. Один поверх оздобив у радянському стилі. Там зібрав прапори, поставив бюст Леніна. Тут досі є площа імені радянського вождя. Усі вважають — мій заклад крутий, бо я поставив зменшену копію пам'ятника. Росіян приходить багато. Більшість працюють тут програмістами. Вони сумують за нормальною їжею, бо рис з овочами приївся. А купувати звичайні продукти дорого, потрібно знати місця. Сметану можна отримати лише на замовлення, буряк везуть літаком.

Назвав ресторан "Будьмо". Офіціантів навчив вітатися українською. Традиційні фрази "доброго дня" і "смачного" завчали ледь не місяць. Усе через довгі слова.

Є три офіціанти, які достойно обслуговують українською. Ще вивчили "Слава Україні". В'єтнамці багато розпитують про Майдан. Лише останніх три роки Україну перестали асоціювати з Росією.

До цього ніколи не мав справу з ресторанами й харчуванням. Готувати вмів найпростіші страви — яєчню, рис. Привіз матір у В'єтнам на півроку. Послав на кухню разом із дружиною. Дивлюся, свекруха невістці малює рецепти. Зрозумів, справа піде, раз вони між собою знайшли спільну мову. Досі зберігаю ті листочки, де намальований борщ у картинках. Вона склала меню та набрала працівників. Навчила їх готувати олів'є, голубці, млинці, вареники.

У день відкриття в нас був аншлаг. Хоч страви дорогі. Порція вареників коштує 5 доларів — 130,65 гривні. Оселедець і нарізане сало обійдуться у 300 гривень за порцію. Частину продуктів пересилають нам посилками з України. Наприклад, сало мама солить, закриває в банки й відправляє літаком. Так само висилає мені наливку, самогон. Я навчився робити рисовий самогон, в нього додаю корінь хрону. Оселедець замовляю у знайомих. Привозять заморожену рибу. Я її сам солю. Керуємо в ресторані разом із дружиною. Я займаюся закупками та фінансами. Вона набирає персонал, додає нові страви, планує вечірки.

Часто сваримося, бо жінки тут не вміють економити. Линь може взяти гроші з каси на нову сукню. Я ж планую витрати наперед. Десь треба замінити плиту, десь стіл або скатертину. Середня зарплата в'єтнамців невелика — 5–6 мільйонів донгів — 7332 гривні. Але більшість мають власний бізнес. Тому неможливо сказати, які заробітки точно.

78 тисяч гривень у рік коштує навчання у приватному дитячому садку Китаю. У великих містах вартість дошкільного закладу сягає 250 тис. грн. Найдешевші муніципальні садки — 30 тис. грн на рік. У дитсадок дітей віддають у 3 роки. Перед навчанням вони відвідують спеціальні групи, де вчаться читати, писати та рахувати. Їм викладають спів і ручну працю. Двічі на тиждень — урок англійської з іноземцем.

Собачатину вважають лікувальним м'ясом

— Найжахливіше, що довелося побачити у В'єтнамі — це собачий ринок. Привозять тварин нелегально з Таїланду чи підбирають на вулиці. Беруть і дворових, і породистих. У Ханої є ресторан, де готують страви з собачатини. Коштують не менш як 50 доларів.

Уперше собачатину скуштував на весіллі товариша. Він запросив мене як найкращого гостя, — говорить Вадим Деркач.

— На гаряче подавали м'ясо в листках зелені. На вигляд, наче кролик. Коли відкусив, хтось сказав в'єтнамською, що то собака. На смак — середнє між кроликом і качкою. У В'єтнамі цінують собачатину, подають у ресторанах. Вважають це м'ясо лікувальним, — додає.

×