— В Україні по-різному називають тих, хто грає на бубні — бубністи, бубоністи, бубнарі, бубенщики, — розповідає 26-річний Андрій Левченко з Борисполя неподалік столиці. Має старовинних бубнів ручної роботи. Це найбільша в Україні колекція. Всього у нас відомо 30 таких.
Андрій зустрічає у своїй квартирі в Голосіївському районі столиці. Дістає із шаф колекцію бубнів. Кожен упакований у білий пакет.
— Ударні інструменти вважають найдавнішими, бо прості у виготовленні. За легендою, перші люди забили оленя й шкіру поклали сушитися на дупло. Вона висохла, люди вдарили по ній, і вийшов інструмент, — говорить Андрій Левченко. Показує бубон темно-коричневого кольору діаметром понад 30 см. Шкіра потріскана. — Старі бубни придбав через інтернет. Там на аукціонах люди виставляють непотріб, що знайшли вдома.
Найдешевший інструмент купив три роки тому за 20 гривень. Найдорожчий коштував тисячу. Мої екземпляри безцінні, бо вже ніхто не робить бубни. Після війни в селах прижилися радянські фабричні. Їх виготовляли у Луганській області. Один з таких купив собі зі стипендії. На ньому вчився грати рік. Тренувався щодня по три години.
Андрій бере дерев'яну паличку, починає бити по бубну.
— Одного діда з села Гречаники на Київщині запитав, з чого робили бубни. Він стишив голос: "Пішов, зловив кота і задушив", — розповідає. — Ще 20 років тому для мембрани бубна вбивали кота чи собаку. Їхня шкура дзвінка, гулка. Один дід говорив: "Тій шкурі все одно, чи йде дощ. Чи холодно, чи ні, а шкура держиться".
У селі Дем'янці Переяслав-Хмельницького району сталася кумедна історія. Знайшов бубон із собачої шкіри. Перевертаю, а на звороті написано "Бідна моя собачка".
На Полтавщині один музикант казав, що зробив бубон зі шкури сома. Якщо рибина стара й велика, то це можливо. На весіллі якось п'яний грав на тому бубні ножем, порвав мембрану.
Андрій бере бубон власної роботи. Обруч зігнутий з одного боку. Виготовив інструмент два роки тому.
— Для інструмента потрібна гнучка деревина. Я взяв вербу, — каже. — Вирізав смужку з дерева, розпарив, зігнув і зафіксував. У Борисполі на ринку в продавців козиного м'яса спитав, чи немає шкури. За 20 гривень продали. Люди ж викидають її собакам. Шкура була з жиром, кров'ю, шерстю. Багато часу пішло, щоб її почистити.
Хутро видалив за допомогою вапна. Внутрішню сторону відчищав пальцями і шпателем. У сараї, де це робили, стояв жахливий сморід. Раніше, щоб відділити весь непотріб від шкіри, її клали у коров'ячий перегній на два-три тижні. Або у висівки, що перегнивають. Однак козина шкіра поступається собачій — тонша і має інший звук.
5 
35413
Коментарі