"Вона знала на ім'я майже всіх із семи з половиною тисяч людей"

 

5 жовтня від раку померла найбагатша жінка в Україні — 59-річна Ольга Нечитайло-Риджок. За рейтингом журналу "Фокус", вона посідала 45-у позицію у переліку 200 найбагатших людей держави. Її статок оцінюють у $362 млн.

Була президентом групи компаній "Баядера", що спеціалізується на виготовленні та продажу алкогольних напоїв торгових марок "Цельсій", "Хлібний Дар", "Козацька рада", вин "Коблево".

— Ольга ставила собі такі планки на місяць, що деякі люди не досягали за все життя, — розповідає 40-річний Дмитро Самсоненко, екс-колега покійної. — Вона родом із Горлівки на Донеччині. Була там  піонервожатою, вчителькою історії, потім завучем, очолила районний відділ освіти, стала заступником мера. Коли у 1990-х син Святослав почав займатися бізнесом, покинула роботу, щоб допомагати йому. Постійно казала: "Не треба стояти на місці. Треба учитися. Якщо я сьогодні піду працювати двірником, через місяць стану начальником жеку".

1999-го Ольга Нечитайло-Риджок відкрила філію компанії "Баядера" в Києві і за рік перебралася жити до столиці. Керувала виробництвом, просувала продукцію на ринку. До алкогольного бізнесу долучилася сестра Ольги — Наталія Бондарєва. Пізніше син створив мережу продуктових супермаркетів "Еко".

— У нашому холдингу працюють сім із половиною тисяч людей. Вона практично усіх знала на ім'я. Кожні 2-3 хвилини у неї дзвонив телефон. На роботу приходила з усіма, а йшла остання. Іноді після півночі. Хоч би як було важко після безсонних ночей, зустрічей, перельотів, завжди виглядала ідеально — зачіска, манікюр.

Вона рано втратила чоловіка, сама виховувала сина. Підіймалася з низів. Гроші не зіпсували її. Не мала літаків і яхт, як бізнесмени одного з нею порядку. Усе вкладала у виробництво, нові заводи. Їздила "лексусом".

Допомагала церквам, дитячим будинкам, давала гроші на лікування. Урятувала життя кільком людям у нашому холдингу. Не відмовляла нікому, якщо траплялося нещастя. Хотіла вийти на пенсію і навчитися водити машину, але ми на пенсії її не уявляли, — продовжує Дмитро.

— У юності, коли ми заходили до універмагу, всі жебраки збігалися до неї, й вона роздавала їм гроші, — згадує подруга покійної з Горлівки. Називатися не хоче. — Часто останні копійки віддавала. Коли переїхала до Києва, нас не забувала. Інститутським подругам покупляла мобільні телефони, допомагала ліками. Я просто не могла не бути на похороні. Приїжджаю до Києва, а тут повно наших — горлівських. Добиралися хто чим міг: машинами, поїздом. Приїхали на кладовище люди, з якими вона по 20 років не співробітничала.

Інша подруга 60-річна Римма Гребенюк, яка працювала з Ольгою Володимирівною у міській раді, каже, що та запрошувала її до свого бізнесу.

— Але я відмовилась, бо медик, у мене не вийшло б. А в Олі все горіло в руках. Вона дуже швидко розкрутилася, кликала мене в Київ. Була я в неї в Кончі-Заспі (селище неподалік Києва, де живуть найбагатші люди країни. — "ГПУ"), де вона із сином звели по будинку. Про свою хворобу не розповідала. Останній місяць, коли болі стали нестерпні, замкнулася в родині. Сестра Наташа казала, що вони постійно молилися.

Ольга Нечитайло-Риджок була заміжня вдруге. Перший чоловік, директор ртутного заводу в Горлівці Ігор Нечитайло, помер 1992-го. Другий — Володимир Риджок завідує хірургічним відділенням столичної лікарні швидкої допомоги. В Ольги Володимирівни шестеро онуків. Бізнес успадкував син.

Поховали її 7 жовтня в Козині, це селище біля Кончі-Заспи. Неподалік могила земляка покійної — тенора Анатолія Солов'яненка.

×